Тетяна БУРДЕГА,
доцентка кафедри української преси
ЛНУ імені Івана Франка
ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ ЛУЦИШИН: «ГРІХОМ Є НЕ ЛИШЕ БРЕХНЯ, А Й УТВЕРДЖЕННЯ СВОЄЇ ХИБНОЇ ПОЗИЦІЇ ТА ПОГЛЯДУ НА ПЕВНІ РЕЧІ»
Розуміння сутності Заповідей Божих – це осягнення Закону Божого, який закликає нас розуміти себе у цьому світі і мали моральні орієнтири, які регулюють нашу поведінку, слова, думки та вчинки. Часто люди лише позірно ведуть християнський спосіб життя, протокольна і ритуальна віра важить для них більше, ніж духовна сутність та глибина. І хоча деякі віряни й відвідують богослужіння, приймають Святі Таїнства, моляться двічі на день, але при цьому лихословлять, проклинають, обмовляють, зраджують обіцянкам, зокрема й даним перед Богом у Таїнстві шлюбу, не тримають свого слова і загалом не дотримуються Заповідей Божих, нехтують ними. Щоб нагадати про широкий контекст їхнього значення у нашому буденному житті, ми поспілкувалися зі священиком Свято-Успенського храму (м. Львів) Василем Луцишиним.
«Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм». Чи ця заповідь не йде у розріз з тим, коли людина закохується і приклоняється перед іншою людиною, ідеалізує її, всіляко годить їй або ж людина має кумирів серед співаків, акторів, музикантів?
– Суперечність може виникати у тому випадку, коли захоплення земними ідеалами, авторитетами витіснить з нашої свідомості бажання спілкуватися з Богом і мати Його за свого першого помічника, заступника, проводиря життєвою дорогою, за таких умов заповідь вступає у дію.
П’ята заповідь звучить: «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі». Як у широкому розумінні можна трактувати ці слова, якщо йдеться про стосунки батьків та дорослих дітей, які вже мають свою сім’ю? Чи є зневагою, коли дорослі діти прагнуть жити самостійно та безконтрольно з боку батьків?
– Заповідь шанування батьків новоствореною сім’єю полягає у тому, що діти мають опікуватися ними, віддавати їм належну честь, але коли батьки втручаються у сімейне життя, вносять свої корективи, у такому випадку потрібно дистанціюватися. Виявляти опіку, але не допускати у святая святих – у стосунки чоловік-жінка, де немає ступенів спорідненості, бо вони – єдине ціле. Коли ж збоку є забагато інструкцій, то вони лише шкодять такій сім’ї.
Священник під час вінчання промовляє слова: «Ростіть і множіться, і володійте землею; і обоє їх в одне злучив, бо ради того оставить чоловік отця свого і матір і прилучиться до дружини своєї, і будуть двоє, як одне тіло; і кого Бог злучив, людина нехай не розлучає». А як бути сім’ї, коли батьки ментально не відпускають свою дитину у сімейне життя після одруження, втручаються і руйнують сім’ю?
– Коли народжується нова сім’я, батьки мають усвідомити, що їхня роль у житті дітей змінюється. Якщо вони того не розуміють, повинні працювати над собою. Діти ж зі свого боку можуть терпеливо просити, вмовляти, аби батьки не втручалися у їхнє сімейне життя.
Трапляється, що у батьків це єдина дитина і вони завжди фокусували усю свою увагу на ній впродовж тривалого часу. Відтак їм складно подолати психологічний комплекс і не можуть, а що гірше – не хочуть зрозуміти, що не варто настільки опікуватися, втручатися, інструктувати.
Також руйнівною є армійська, казармена психологія контролю, через яку деталізовано кожен крок, що свідчить великою мірою про насильство над цією вже дорослою дитиною.
Варто відразу після одруження пояснити батькам про потребу самим надалі будувати свої сімейні стосунки. Діти мають делікатно, щоб не образити батьків, пояснити, вибудувати власні кордони, бо супруже життя народжується після Таїнства шлюбу на основі щирих почуттів, але так як і новонароджене дитя потребує ще багато праці і догляду, щоб воно стало на ноги, усвідомило себе як особистість, так само і новонароджена пара. Супруже життя – це не просто благословенні сентименти, а часто – жертовність, яка і є основою християнської любові. Коли ж батьківські інструкції загрожують погіршенню стосунків молодого подружжя, то це та межа, яку батьки не мають права переступити, бо інакше вони грішать проти заповіді Господньої «полишить чоловік батька свого і матір свою і з’єднається з жінкою своєю».
«Полишити» – не означає, що залишити батьків напризволяще, а значить, виходити з-під батьківського крила, опіки і самому формувати себе як батько, як мати, як осередок християнського сімейного життя.
Заповідь «Не вбивай» сьогодні для наших захисників і захисниць найбільш болюча, бо це – вимога обставин, по-іншому ніяк, але як з цим жити тим, хто пройшов війну, опісля, у мирному житті?
– Наші хлопці складно переносять це. Тому варто завжди нагадувати їм про те, що вони не пішли на чужу територію, щоб вбивати, захоплювати, а навпаки – захищають свою землю.
Заповідь «Не вбий» стосується міжлюдських особистісних стосунків, коли відбувається вбивство через ревнощі, заздрощі, намір збагачення за рахунок іншого, от це є гріх проти цієї заповіді. А вбивство на фронті, на війні має інше значення, бо це – захист не лише себе, а й тих, хто у них за плечима. Роман Шухевич говорив так: «Ми воюємо не тому, що ненавидимо тих, хто перед нами, а тому, що ми любимо тих, хто за нашими плечами». З любові до своїх ближніх, батьків, сестер, матерів, людина стає на захист і хоча це й може здатися дивним формулюванням, але це є прояв любові до свого ближнього.
Від початку війни ще у 2014 році я був прихильником того, що якщо капелан опинився у такій ситуації, коли ворог йде на нього, загрожує його життю та воїнів, що поруч нього, він має себе захистити.
Так було у часи війни ізраїльтян з сирійцями ще до народження Христа. Враховуючи те, що в Ізраїлі субота – священний день, коли вони нічого не роблять, лише моляться, то саме у цей день на них напали, через що ізраїльтяни дуже постраждали. Відтак духовні провідники Ізраїлю сказали, що захищатися і вбивати ворога можна і в суботу, і в свято.
_________
Супруже життя – жертовність, яка і є основою християнської любові
_________
Ця заповідь стосується фізичного вбивства, але іноді іншу людину можна вбити словом (мовленим, писаним), вчинком, вбити в людині добре начало, порух, стремління. Чи може це теж бути порушенням цієї заповіді?
– Так, це теж стосується цієї заповіді. Пригадую, раніше так поводилися з тими воїнами, що воювали в Афганістані, мовляв, вас туди ніхто не посилав… І такі слова могли вбити їх морально, знищити залишки їхньої віри у людське добро та співчуття. У наш час на початку війни це перейшло і на наших захисників, які поверталися із зони АТО у 2014–2015 роках. Сказати хлопцеві, який бачив смерть побратима, а сам пожертвував своєю молодістю, безтурботним життям, комфортом і можливістю жити спокійно у тилу, такі слова – це велика травма, духовне вбивство.
Сьома заповідь «Не чини перелюбу». Перелюб у шлюбі – це лише фізична зрада чи листування, усілякого роду недвозначні знаки уваги до особи протилежної статті, подарунки такій особі, обдумування та тривале планування виходу з сім’ї теж є зрадою, перелюбом?
– Так, це перелюб, бо це ті чинники, які приводять у багатьох випадках до фізичної зради. Дехто на це не звертає увагу, а дехто цим дуже раниться і потрібно враховувати душевний стан близької людини – чоловіка чи дружини і вона має бути на першому плані. Такі дії – це ще не народжений перелюб, але вже його зародок.
Заповідь «Не кради», як її можна у сучасному контексті розширено сприймати? Чи може бути крадіжкою нематеріальні речі, такі, скажімо, як час, здоров’я, енергія, коли людина забирає це у іншого?
– Звісно! Інколи людина може навіть не усвідомлювати усієї глибини цього, особливо той, хто паразитує на іншій людині. Наприклад, забирає час різними балачками чи спонукає витрачати своє здоров’я. Всяке посягання на власність матеріальну, інтелектуальну, духовну – все це крадіжка.
«Не свідчи неправдиво проти ближнього твого», – це чи не найбільш філософська заповідь, оскільки поняття правди часто є розмитим, людина може жити в ілюзорному світі своєї правди і щиро у неї вірити, використовувати її задля виправдання своїх душевних немочей та слабкості. Як цю заповідь можна потрактувати у цьому контексті?
– Щоб уникнути відхилення, коли сформувалася суб’єктивна правда у свідомості людини, варто пізнавати Божу правду та силу. Христос сказав: «Пізнайте правду і вона зробить вас вільними». Варто позбавлятися від віртуальних реалій та цінностей. Гріхом є не лише брехня, а й утвердження своєї хибної позиції та погляду на певні речі.
Довготривалий обман та брехня, в якій живе людина – до чого вони можуть призвести? Як людина, яка каже «Я ніколи не брешу» і при цьому живе місяцями, роками у брехні, має усвідомити глибину свого гріха?
– Хто бачить це збоку, має допомогти людині позбутися цього гріха. Це дуже делікатна річ. Ісус мовив: «Без мене не можете робити нічого», а особливо у таких питаннях моралі, етики, виконання заповідей, обов’язково потрібно просити, щоб Бог вразумив, настановив на правильну дорогу, застеріг від усілякого лукавства.
Одинадцята заповідь каже нам: «Не бійся!» і кожен може потрактувати це по-своєму, але ця заповідь може й спонукати до зміни свого життя, наприклад, чоловіка чи жінку, залишити родину, або ж убити, нехай навіть ворога на війні. У контексті того, що страх – це інструмент диявола, яким він маніпулює, як правильно трактувати цю заповідь?
– Треба мати страх перед Господом, боятися, як дитина, образити своїми вчинками чи проступками батьків, так і ми маємо боятися засмутити і прогнівити Отця нашого.
Є страх перед навколишнім світом, перед обставинами. Пригадую, мені увесь час мама повторювала: «Дитино, не бійся, бо страх має великі очі». Коли життєві обставини складаються не на нашу користь, гнітять нас, маємо не боятися. Перші слова Ісуса Христа після воскресіння були: «Мир вам. Не бійтеся!», закликають не мати страху перед тими обставинами, що навколо нас нагнітаються. Навіть коли хмари згущуються, маємо пам’ятати, щоб не трапилося добре – все з Божого благословення, а коли ж щось зле – з попущення Божого.
У Псаломі 22 (23) є слова: «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!». «Долина смерті» – означає страшні випробування на межі людських можливостей. Зараз Україна перебуває у цій долині смерті, однак зло і ворожі наративи мають бути переможені та поборені з Божою допомогою.
