Християни століттями уявляли Страшний суд як грандіозну і страшну подію. Іконописці і художники зображали грізного і невмолимого Суддю, Котрий буде зважувати добрі діла і гріхи людей. Людська фантазія яскраво змальовувала муки грішників, страшний пекельний вогонь, де будуть вічно мучитися нечестивці. Достатньо згадати “Енеїду” І. Котляревського чи “Божественну комедію” Данте Аліг’єрі. Але євангельське благовістя сповіщає нам про те, що Бог є Любов. Старозавітнє уявлення про караючого Бога, Котрий “карає гріх батьків на дітях до третього й четвертого покоління”(Чис. 14, 18), у Новому Завіті змінюється на вістку про Бога, Котрий полюбив людину, Сам став Людиною і помер на хресті заради спасіння людини. Із Євангелія ми знаємо, що “Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові” (Ін. 5, 22). Сам Христос свідчить: “Я прийшов не судити світ, але спасти світ” (Ін. 12, 47). Хто ж буде судити людство на Страшному суді ? Судити нас буде Той, Хто стукав у двері нашого серця, а ми не впустили Його, Хто просив у нас їжі, а ми не нагодували Його, Хто був хворий і у в’язниці, а ми не відвідали Його. Нас будуть судити наші ближні, котрих ми не помічаємо щодня—голодні, спраглі, позбавлені одежі чи даху над головою, хворі і ув’язнені, біженці і скитальці. Нас буде судити Боже милосердя, якого ми виявились недостойні. Нарешті, ми самі осудимо себе, коли побачимо, що нам немає місця там, де присутня Божа любов і вірні діти Божі, які своєю любов’ю і милосердям уподобились Христу.
Страшний суд починається тут, на землі. Він відбувається кожного разу, коли ми зустрічаємося з бідним, нужденним, страждальцем. І ми буваємо засуджені не лише тоді, коли не відгукуємся на прохання про допомогу, але і тоді, коли заклопотані своїми турботами, не бажаємо помічати людського горя і потреби поряд із собою. Зустріч з людиною, яка є нужденною чи в біді – це зустріч із Христом, це Страшний суд, який ми відбуваємо ще до того, як він звершиться над всім людством і над нами зокрема. Якщо ми ТУТ здамо іспит на співчуття і любов, нам не буде страшно ТАМ стати перед Христом. Якщо в цьому житті ми будемо вірні Христовій любові, суд цієї любові не стане для нас катастрофою. Якщо ми комусь допомогли у земному житті, ця людина буде свідчити про це перед Богом. Якщо ми нагодували і напоїли Христа в особі нужденних, то, ставши на суді, ми впізнаємо Його, бо вже раніше, у земному житті зустрічалися з Ним. Тоді Він впізнає і нас і назве нас Своїми: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мф. 25, 34).
