Мистецька творчість о. Володимира Яреми (патріярха Димитрія) є, можливо, найменш відомою і найменш дослідженою з усіх напрямів його діяльності. Ця грань його таланту залишилася ніби в тіні здобутків у галузі мистецтвознавства, не кажучи вже про авторитет душпастиря йцерковного лідера. А починав майбутній патріарх саме з церковного малярства, бо ще з юного віку мріяв стати художником, а згодом навіть здобув професійну мистецьку освіту. І хоч врешті обрав дорогу священичого служіння, мистецької праці не покидав до похилого віку.
Професійну художню освіту В. Ярема отримав у Мистецько-Промисловій школі, що діяла у Львові під час німецької окупації в приміщенні сучасного Коледжу декоративно-ужиткового мистецтва. Нею він ніби закріпив свій уже майже десятилітній досвід у сфері церковного стінопису, котрий здобув, працюючи спочатку підмайстром у колективі знаних художників Павла Ковжуна йМихайла Осінчука в кількох храмах Галичини, а потім самостійно на теренах рідного Надсяння.
Першу свою церкву юний маляр розписав у сусідній до свого рідного села Павлокомі у 1936р., маючи на той час, уявімо собі, неповний 21 рік. Цю працю, правда, самостійною можна назвати лише відносно, бо В. Ярема хоч і керував роботою в іконографічному плані, але у малярських композиціях покладався на досвід свого трохи старшого побратима односельчанина Дмитра Лібовича, та й виконували вони переважно копії чи інтерпретації праць своїх учителів. На жаль, церкву села Павлокоми спіткала нещаслива доля, бо вона вже через кілька років потому, під час акції переселення, була знищена, а фотографій розпису не збереглося. Так само не залишилося жодного матеріалу (окрім спогадів самого патріарха) про інші його стінописи цього періоду: у дерев’яній церкві в с. Трійця біля Добромиля (разом із Влодком Лехицьким), у с. Поляна біля Устрік Долішніх (1937р.), а після служби в польському війську – у Старому Місті біля Лежайська ( 1940-1941 р.)
Останню працю сам автор цінував найбільше, бо саме вона вже стала повністю самостійною й оригінальною його малярською роботою. У Старому Місті він працював практично сам – мав лише одного недосвідченого помічника, малював без поспіху два сезони, можна сказати, для душі (оплата була цілком мізерна). Старався трохи відходити від попередньо напрацьованих взірців, вишукуючи щось нове: як у способі компонування сюжетів, так і в стилістичних прийомах живопису та мотивах орнаменту. Розповідаючи про цю роботу у спогадах, автор згадує захоплення нею священиків та парафіян, а також комплімент свого товариша з мистецько-промислової школи Федора Юзьківа, який, будучи здивований творчими інтерпретаціями Яреми, безпосередньо вигукнув: «Тепер я бачу, що можна малювати церкви і без Осінчука!»
На щастя, як недавно виявилось, розпис церкви в Старому Місті зберігся майже повністю в наближеному до оригіналу вигляді. Незважаючи на те, що в цьому храмі від 1945р. було засновано католицьку парафію, ні в кого не піднялась рука знищити чудові новостворені розписи східного стилю. Більше того, теперішній парох о. Ян Вархал з громадою, проводячи ремонт храму в кінці 90-х років, теж зуміли поцінувати вже трохи потемнілий і місцями знищений через протікання даху стінопис і вирішили замовити його реставрацію (а це, як відомо, доволі коштовна справа). Поновлення стінопису було здійснено в 2002-03р. подружжям реставраторів на прізвище Зіма під керівництвом краківського професора Якубчика і виконано на фаховому рівні, з дотриманням авторської стилістики та колориту. Лише кириличні написи змінено на польські, а постаті суто православних святих, таких як Володимир і Ольга, було дипломатично залишено без підписів. (Тут варто додати, що у Львові, як не дивно, мистецька спадщина патріарха не отримала належного пошанування, бо цілком недавно у двох церквах, – на Клепарові і в Винниках, – його розписи були майже повністю перемальовані).
Поліхромія церкви в Старому Місті дійсно справляє надзвичайно приємне враження завдяки пропорційному поєднанню орнаментального убранства з живописними композиціями, вишуканому колориту та дотриманням цілісної стилістики. Особливо вражають своєю красою та різноманітністю орнаменти, але й рівень малярського виконання є цілком пристойний, принаймні в ньому майже не відчувається браку професійної підготовки автора.
До вдалих творчих знахідок В. Яреми в розписі цього храму слід віднести насамперед композиційне рішення апсиди, у якому іконографічно поєднуються сюжети «Моління» та «Спас у Славі». У консі зображено Христа на престолі на тлі декоративної округлої мандорли, яка оточена віночком дуже цікаво стилізованих херувимів. Обабіч поміщено два медальйони з півфігурним зображенням Богородиці Оранти та Івана Хрестителя, що разом із Христом утворюють Триморфон – ядро сюжету «Моління». Нижче, на бічних стінах півкруглої апсиди (у центрі був ківот із запрестольною іконою) зображено постаті 12-и апостолів у двох групах. Треба зауважити, що в їх рисунку вбачається схожість з апостолами, яких намалював Ю. Буцманюк в апсиді Жовківського собору, – очевидно, В.Ярема користувався якимось фотоматеріалом чи зарисовками цієї роботи.
У центральному куполі постать Бога-Отця в оточенні ангельських сил доповнено вісьмома медальйонами із зображенням сюжетів Створення світу, Гріхопадіння та майбутнього спасіння людства через Втілення Божого Сина. Таким чином, очевидно, автор намагався виявити образ Творця, у якого «споконвіку було Слово», – і це показує високий рівень богословського мислення ще зовсім молодого на той час Володимира Яреми. Правда, композиція купола виглядає дещо слабшою в мистецькому відношенні, але не виключено, що реставратори не змогли відновити всі її малярські особливості через понищення. Зате дуже гарною є композиція над хорами,так звана Етимасія, що зображує престол, уготований до другого пришестя Спасителя. Також цікавими є сцени Богоявлення і Воскресіння, потрактовані дуже лаконічно й стилево.
Поліхромія церкви свт. Миколая у Старому Місті біля Лежайська хоч і знаходиться за межами України, є дуже цінною пам’яткою нашого міжвоєнного церковного малярства, адже можна сміливо стверджувати, що за рівнем виконання й стилевими ознаками вона відповідає кращим його зразкам.
К. Маркович, приват-доцент ЛНАМ
