У передмові до книги «Вселенський Патріарх Варфоломій. Віч-на-віч із Тайною. Православне християнство у сучасному світі» Калліст Вер, наголошуючи на небайдужості автора до сучасних проблем екології, зауважує: «Жодний інший церковний ієрарх досі не надавав проблемам захисту довкілля такого першорядного значення, – то ж не випадково його названо «зеленим патріархом».
Калліст Вер також зазначає: “Патріарх Варфоломій дивиться у майбутнє не зі смутком, а з надією, і в цьому він є прикладом для нас усіх. Не випадково в останньому реченні цієї книги він каже про «новий світанок… заради наших прийдешніх поколінь»”.
Отже, до вашої уваги 10 порад від «зеленого патріарха», що допоможуть цінувати і берегти довкілля.
Прикро, що інколи ми проводимо життя, навіть не помічаючи цієї симфонії, дивовижного концерту природи, що виконується перед нашими очима й вухами. У цьому оркестрі важлива кожна дрібна деталь, незамінний будь-який незначний аспект. Жодного його учасника – людину чи щось інше – не можна усунути без наслідків для цілого. Досить лише забрати одне-єдине дерево або птаха – й уся картина виявиться глибоко викривленою, якщо не зруйнованою.
Чи може замовкнути ця гармонійна музика? Цей ритм не вмовкає, навіть якщо ми не звертаємо на нього уваги. Коли ми навчимося абетки цієї божественної мови, настільки таємничо прихованої в природі? Адже вона так ясно розкривається у створеному світі довкола нас. Коли ми навчимося сприймати величну красу Божої присутності в тілі світу? Адже її обриси такі виразні.
Якщо земля священна, то й наші стосунки з природним довкіллям мають таїнствéнний, містичний характер: адже вона носить на собі відбитки й сліди рук Божих.
Людство відіграє унікальну роль, на ньому лежить унікальна відповідальність; проте воно є частиною Всесвіту й не може розглядатися відокремлено від нього. Тому природне довкілля перестає бути чимось, що ми можемо холодно спостерігати або егоїстично експлуатувати; воно стає частиною «космічної літургії», святкуванням сутнісного взаємозв’язку та взаємозалежності всього з усім.
Поводження людини з творінням прямо відображує її поводження з іншими людьми та впливає на нього. Екологія і за етимологією, і за змістом пов’язана з економікою; глобальна економіка просто виходить за межі природних можливостей нашої планети. Під питанням опиняється не тільки наш добробут, а й виживання.
Руйнування та розорення довкілля дорівнює самогубству. Ми опинилися в безжалісній пастці систем і способів життя, що знов і знов ігнорують природні чинники, якими не можна поступитися та якими не можна легковажити. Схоже, що ми усвідомимо обмежену спроможність нашої планети до виживання лише тоді, коли ситуація стане незворотною.
Нині, коли ми забруднили повітря, яким дихаємо, і воду, яку п’ємо, ми повинні відродити в собі почуття благоговіння та захоплення, щоб сприймати матерію як тайну безперервного взаємозв’язку та таїнствéнного виміру.
Творіння, цей дар Божий людству, був даний нам для того, щоб ми жили в гармонії з ним і розділяли його з іншими. Ми покликані використовувати його ресурси помірковано й ощадливо, піклуватися про нього з любов’ю та смиренням, плекати його у згоді із заповіддю порати й доглядати.
У неушкоджених куточках природи людина віднаходить глибокий духовний мир і спокій; у житті людства, виплеканого мирною благодаттю Божою, природа зайняла б гармонійне, належне їй місце.
Із вдячного користувача людина перетворилася на захланного ґвалтівника. Аби виправити цей стан, людина покликана повернутися до «євхаристійного» й «аскетичного» способу життя, виявляти вдячність, приносячи хвалу Богові за дар творіння, та плекати творіння шанобливо та відповідально.
Джерело: https://www.newlib.org.ua/
