Тетяна СЛОТЮК,
доцентка кафедри української преси
ЛНУ імені Івана Франка
Кожен християнин вибудовує відносини з Богом за своїми відчуттями або ж на це формування впливає Церква і священнослужителі, духовна література. Часто у пошуках духовної гармонії людина ставить собі запитання, пошук відповідей на які мають вирішальний вплив на подальше сприйняття віри, розуміння сутності духовності та ролі Церкви загалом.
Про страх, гнів і кару Божу, хто такий «раб Божий», вимолювання долі, карму та смирення ми розмовляли з митрофорним протоієреєм Іваном Качуром (с. Вишків, Івано-Франківщина).
Отче Іване, якщо Бог – це любов, чому ж тоді ми зі «страхом Божим» маємо приймати святе причастя? У чому цей страх?
– Сумління, «голос совісті» – первинне, внутрішнє відчуття добра і зла, закладене Богом. Трапляється й так, що людина виправдовує свої гріхи, мовляв: «всі так роблять», «час такий», «по-іншому не можна» й т. ін., притуплює це відчуття чи зовсім заглушує його в собі. Відчуття страху Божого повинен мати кожен християнин для того, щоб боятися прогнівити Отця Небесного тут за життя та щоб не втратити вічність життя з Богом у Царстві Небесному. Страх Божий – це не тваринний страх перед небезпекою чи чимось невідомим, це усвідомлене, внутрішнє відчуття, внутрішній бар’єр перед гріхом, щоб людина боялася зробити щось зле чи гріховне.
Страх Божий повинен спонукати людину, коли вона вже зробила гріх, до розкаяння та причастя святих таїн Тіла і Крові Господніх, позбавляючи душевного переживання і відновлюючи внутрішній спокій.
Означення людини не лише як сина чи доньки Божої, а як «раба», може викликати у християнина внутрішній спротив, оскільки «раб» – це категорія несвободи і підлегла позиція. Чи може така любов до Бога мати щирість?
– Неодноразово міркував над цим питанням. Цей термін походить з того часу, коли існувало рабство. І були випадки, коли вже відмінили рабство, але люди залишалися добровільно рабами зі своїми колишніми панами, бо не могли керувати своїм життям і залишалися працювати у них, але вже на інших умовах та з відповідною оплатою праці. «Раб Божий» – це та людина, яка добровільно служить Богові, віддає в опіку своє життя і цілковито його присвячує Господу.
Хоча «раб» – це підневільна людина, але це добровільний вибір і свою волю, любов, час і все інше у житті вона підкоряє волі Божій. Така людина живе думкою про вічність, спасіння, єднання з Богом через молитву, піст і має найвищу цінність – спасіння душі.
Як виявляється діяльна віра?
– На Заході України є багато людей, які вірять у Бога, але віра їхня – споживацька. Хоч і мають віру у серці, але нічого більше не роблять, щоб вона була живою, рятівною або дієвою. Багато таких християн не будують своє життя на основі віри задля спасіння душі своєї. Споживацьке ставлення виявляється у тому, що моляться лише за потреби чи коли мають час, інколи постять і за нагоди підуть до церкви, а потім знову ховають віру далеко у своєму серці. Особливо таке ставлення проявляється, коли людина перебуває у тривозі, як кажуть у народі: «Як тривога, то до Бога; по тривозі, то й по Бозі». Віра у Бога – це немов запалений вогонь, який час до часу потрібно порухати, дати йому кисню чи нових дров. Віра у Бога має бути пов’язана не лише з мовчазним визнанням, а й дією. Апостол Павло навчав: «Віра без діл – мертва», тому справи наші мають підтверджувати її через молитву, піст, добре християнське життя.
«Кара Божа» – часто люди саме так пояснюють свої нещастя. Чи карає Бог, посилаючи муки і страждання?
– Людина, створена за образом і подобою Божою, яка є вінцем Його творіння і найкращим витвором. Вона має власну волю і відповідальна перед Господом за своє життя, думки, слова і вчинки. І хто б що не казав, людина самостійно приймає рішення і має відповідати за них.
Бог допомагає людині, але коли людина провадить своє життя і не відходить від Нього. Людина своєю байдужістю до молитви, до Бога загалом, наче промовляє як у Біблійній оповіді: «Господи, не входи до мене», Він відступає на бік. Таким чином, людина втрачає спілкування з Богом, яке відбувається через молитву, жертву, богослужіння, піст та стає більш вразливою під дією спокус диявола. Виявляється гостріше гординя, самолюбство. Коли відсутня духовна сила, яку людина отримує через спілкування з Богом, тоді й виявляється ця кара Божа у різних формах. Коли ж людина розкається у своєму гріху, відновить живе спілкування з Господом, то Він більшою мірою допоможе їй пережити ці випробування.
То чи доцільно говорити про те, що Бог карає?
– Бог не так карає, як навчає. Він не чинить насильства над людиною, бо людина має вибір і волю дії. Бог дає людині можливість задуматися про вічність, бо настане час і вона постане на суді Божому і відповідатиме за кожне слово, думку і вчинок. Страждання у земному житті, переживання бід, зла і терпіння можуть допомогти уникнути кари у вічності.
Господь допускає випробування, щоб людина свою волю направила на добро, яке буде свідчити у вічності про те, що вона – дитина Божа і хоче бути з Отцем у Царстві небесному. Тільки у земному житті людина може принести плоди покаяння, сповідь, розкаяння, а у вічності такої можливості вже немає, хіба відмолять ці гріхи діти, онуки.
Наскільки правдивим є твердження про те, що гріх – спадковий і його можуть спокутувати кілька поколінь дітей та онуків?
– Якщо гріх не розкаяний, не спокутаний, він може залишитися на кілька поколінь, які терпітимуть нещастя і нестимуть відповідальність за нього.
Чим і як людина може «прогнівити Бога»?
– Своєю поведінкою, словами, наріканнями, вчинками і тим, що здебільшого ми не завжди вдячні Богові за ласку, щедроти і за всі повсякденні радості нашого життя. Сьогодні світ все більше матеріалізується, батьки намагаються забезпечити якомога краще своїх дітей земним достатком і все сприймається як щось буденне і належне, але забуваємо, що це Бог дав можливість мати, заробляти. Людина хоче мати все більше благ і забуває дякувати Богові за все: день, погоду, здоров’я, добрий настрій, щастя, здорових дітей і батьків. Своєю незадоволеністю ми й гнівимо Бога.
Чи посилає «знаки» Бог через певні обставини, сни?
– Є люди, які бачать такі сни. Але Церква вчить, що не всі сни від Бога. Це може бути спокуса від диявола, і якщо людина буде сліпо тому вірити, то стане знаряддям в його руках.
Знаю таких людей, яким сняться віщі сни і вони стають більш обережними, уважнішими до свого життя, здоров’я.
Спокуса віри у віщі сни виявляється в тому, що людина живе в очікуванні нещастя, біди, негативу і забуває про Бога, Його волю і молитву.
Коли люди часто повторюють «О, Господи», «Боже мій!», чи порушують вони заповідь «Не взивай надармо імені Господа твого»? Якщо так, то які є ще форми цього гріха?
– Це – гріх слова, коли хтось призиває Господа без потреби. І при цьому немає ні поваги, ні страху Божого, ні трепету. Великим гріхом є і клястися Богом такими словами, як наприклад, «Бігме Боже», «їй Богу», «Бог свідок мені» та інші. Такий гріх стає звичкою, людина не задумується над тим, що каже і призиває ім’я Боже і тим порушує заповідь Господню.
ВІРА У БОГА – ЦЕ НЕМОВ ЗАПАЛЕНИЙ ВОГОНЬ
Через молитву людина «розмовляє» з Богом, а відтак просить про щось, запитує, часом навіть гнівиться, яким має бути тон цієї розмови?
– Молитва – це спілкування, розмова людини з Богом. Коли я навчаю дітей у школі, то кажу їм: «Хочеш порозмовляти з Богом – помолися. Коли хочеш, щоб Бог з тобою порозмовляв – сядь і почитай Святе Письмо». Молитва за формою є приватна, особиста і є спільна, загальна. За змістом молитва складається з трьох «П»: подячна, покаяльна і прохальна. Найперше потрібно подякувати Богу за Його ласку, щедроти, благословення, після цього перепросити Бога за свої думки, вчинки, слова чи навіть лінь, а вже опісля можна просити у Бога здоров’я, добра, щастя.
Настрій молитви має бути спокійний, щоб людина заспокоїлася, відкинула всі свої життєві переживання, проблеми і з трепетом, любов’ю почала свою молитву до Бога.
Як діяти, якщо інколи неможливо зосередитися на молитві?
– Якось один семінарист порадив мені, як налаштувати себе на молитву, як не просто прочитати устами слова молитви, а щоб вона була від душі і серця. Щоб розум і душа налаштувалися на молитву, варто ті молитви, які маємо промовляти, читати в напівголоса, щоб чути слова, які промовляємо. Тоді наш розум зосереджується і вже значно простіше відкинути спокуси, випробування та інші фактори, які заважають помолитися і відігнати ворога людського спасіння.
Також я націлюю своїх парафіян на короткі молитви, які людина може промовляти, виконуючи повсякденні справи, ідучи дорогою чи їдучи в транспорті. Найменша і найкоротша – це «Господи, помилуй» чи «Боже, милостивий, будь мені, грішному», «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий помилуй мене грішного», – на такі молитви налаштуватися найлегше.
Часто, коли людина опиняється у складній життєвій ситуації, або ж роками вимолює щось, їй здається, що Бог її не чує, втрачає віру у силу молитви, як бути у такій ситуації?
– Молитва «Отче наш» є прикладом молитви для нас, де є такі слова: «Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі» і коли людина просить щось у Бога і не отримує цього, можливо, Бог у такий спосіб оберігає людину від біди, небезпеки, відвертає від чогось непотрібного для спасіння і щасливого життя. Варто прийняти це і не нарікати на Бога, бо Йому краще відомо наше благо.
Варто молитися за те, чого Бог не дає, а ми все одно вимолюємо це?
– Варто все ж молитися і Бог дасть відчуття, чи потрібно це людині, чи ні. Буває так, що людина щось дуже просить у Бога і Він дає їй це, але на дуже короткий час, або дає у такий спосіб, що людина вже не рада тому, не відчуває очікуваного щастя. У тій думці і молитві, яку людина складає, варто покладатися на волю Божу. Якщо це корисно для її спасіння, доброго щасливого життя земного і у вічності, то просити саме з таким міркуванням.
У чому виявляється покута за гріхи: у молитві, визнанні і розкаянні у гріхах?
– Покута – це, перш за все, усвідомлення, що ти – грішна людина, визнання гріха мовленого, вдіяного чи лише у думці допущеного. А вже після сповідування гріха складається покута. Інколи за тяжкі гріхи священник накладає покуту довшою молитвою, щоб сповідник і вдома посилено молився, читав акафіст чи бив поклони, відвідував богослужіння. Якщо людина зробила кривду матеріальну, має постаратися повернути збитки тій людині або допомогти немічній людині у матеріальних потребах чи працею у господарстві.
Доля, карма і смирення – як ці поняття узгоджуються між собою?
– Смирення – це покора перед Богом. Початок премудрості – страх Божий, який виявляється в нашому смиренні через виконання волі Господньої у Його заповідях.
Доля – відрізок земного часу людини, який вона проживає. Якщо людина має правдиве ставлення до віри, розуміє, що б не трапилося, все стається з волі Божої. Як випробування віри Бог посилає і терпіння, і переживання, і хвороби.
Ми будуємо, плануємо, узгоджуємо своє життя з Божим навчанням, заповідями, волею. Все одно Бог нас не полишає і не покидає сам-на-сам, а допомагає, якщо ми просимо і звертаємося до Нього.
Невідворотність подій нашого життя і є кармою. Через молитву, спілкування з Богом ми можемо впливати на нашу долю, щоб все складалося добре у нашому житті.
Людина народжується з визначеною долею чи творить її сама?
– Людина сама творить свою долю, але на її формування впливають старші покоління її предків, батьків, дідів, прадідів. Через успадкування гріха відбувається і успадкування дарування ласки Божої та благодаті. Коли рід дотримувався Божих заповідей, був богомільним, то це позитивно впливає на долю людини.
