Якось я запізнав у Польщі одного архітектора в історичному містечку вислян - Вислиці, де єпископом був учень рівноапостольного Meтодія - Горазд. Цей архітектор дуже прагнув побачити Київ, особливо Святу Софію. Я запросив його до Львова, а вже в Київ возив "контрабандою''. Такі були часи. Він сів навпроти софійських апсид та довго дивився. Коли запитав його, над чим думає, він відповів: "Не можу намилуватися". Я зауважив, що у Польщі є багато пам'ятників грандіозних. Він відповів:"Але німці, французи та італійці мають кращі. А ви маєте таке, чого ніхто не має." Це було слово людини великої культури.
Одного разу мені, як священикові з єпархії, доручили показати пам'ятки Львова членам Всесвітньої Ради Церков. Весь маршрут був докладно спланований, але я, показуючи усе, не бачив ні радости, ні захоплення на їхніх обличчях.
Тоді, на ризик, вирішив завезти гостей до Музею архітектури. Тут гості були приголомшені, коли побачили бойківські церкви. Представник Франції сказав: "Досі я думав, що в культурі України особливою є бандура. Тепер бачу, що дерев'яне будівництво. Якби ми у Франції мали таке диво, як церква з Кривки, то вилили б цілісний скляний павільйон, щоб ні краплина дощу не впала на пам'ятку".
А в нас комсомольці виявили свою "ідейну загартованість" у спаленні двох чудових дерев'яних церков у селі Яворі біля Турки. У ній був датований 1661 роком іконостас...
Але навіть те, що збереглося, дивує світ. Тепер люди будують сотні нових церков. Та все ж до дійсної духовности нашому народові ще довга дорога. Біда в тому, що ідеологи атеїзму довели Церкву до такого стану, що священики в переважній більшості тепер - не духовні провідники, а ремісники, виконавці обрядів. У духовних школах не вчили, крім теології, треб та обрядів, нічого, що розвивало б світогляд цих молодих людей. Та ще й попереджували: "Ти там не дуже розмахуйся, не агітуй!" Російські церковні звичаї назагал концентруються на обрядах, так що самі російські |професори теології говорять: "Наш народ слишком обрядоверный". Обряди простим народом сприймаються як заклинання, як фетиші, мало не магічні формули. Тому така Церква видається молодим людям якоюсь екзотикою, що з реальним життям людей не має зв'язку. А іноді, коли молода людина увійде в храм, то бабусі та й молодші жінки відразу починають її муштрувати, а то й сварити. Після такого ця людина до церкви навряд чи загляне. Ходять до церкви здебільшого ті молоді люди, яких виховали релігійні батьки, або ті, хто співає чи малює щось у церкві.
Та все ж в окремих місцевостях є добрі й начитані та виховані священики, які з любов'ю ставляться до своїх парафіян, а ще з більшою любов'ю та увагою сприймають молодих людей, яких голос серця приводить до храму. Люди часто розпитують про добрих, переконаних релігійно священиків та ходять саме до них. Так зростає духовність.
Де ж не вміють працювати священики, там заповнюють вакуум секти. Одні, як єговісти, агресивні та далекі від дійсного християнства, а інші - надто сухо його тлумачать. Їхні "доми молитви"- це щось подібне до святинь, які були в Юдеї та Галілеї часів Христа. Але євреї мали й храм, правда, тільки один, в Єрусалимі. У храмі приносили жертви з овець, кіз та телиць. Христос скасував жертви, бо в останню криваву жертву приніс Себе, а заповідував приносити жертви безкровні, які є містичними таїнствами, що єднають душу й тіло з потойбічним, трансцендентним світом. Цього немає у протестантів, але без цього не може бути містичного єднання та сповнення Заповіту Христа.
Після стількох років атеїстичного тиску Церква потребує оновлення як у проповідництві, так і в обрядах. Українська Автокефальна Православна Церква, яка почала діяти в 1921 році, очолювана митрополитом Василем Липківським, мала багато світлих проповідників. Ця Церква могла стати могутньою духовною силою, можна сказати, що вона такою вже й була, але більшовики, які спочатку думали, що це буде якась модерністська формалістична організація, скоро почали безоглядно винищувати УАПЦ як духовно, так і фізично.
Люди, які ніби цікавляться Церквою, але насправді є далекими від релігії, властиво - невіруючі, стають, по суті, страшним баластом для християнства й перешкодою для тих, що шукають Бога.
Отож потрібно уважно працювати. Ще довго буде нелегко, але справа поволі йде вперед. Сподіваємося, що наша праця дасть добрі наслідки. Ті, що в Церкві шукали тільки інтересу для себе, - потроху самі себе розвінчують і поволі відсіваються.
На жаль, чимало людей розуміє Церкву, як інституцію видовищну, яка для простого народу замінює театр. Інші думають, що це організація прибуткова, де легко зібрати великі суми грошей і жити собі безжурно. Люди розчаровуються і покидають церкву, а ділки, що мають протекцію у влади, далі собі гастролюють. Від таких Церква мусить звільнитися.
Нове суспільство і нову Церкву треба будувати, підтримуючи тих, що щиро працюють для добра народу й Церкви. Коли Церква стане на висоту, вийде на висоту й держава.
Хто хоче знайти свою дорогу до Бога - шукайте добрих священиків як духовних отців, а не різновірних проповідників, бо вони вас до наших святинь і вартостей не приведуть. Хай Бог наверне стопи ваші на правильну дорогу.
ДИМИТРІЙ