Воно розпочалося Заупокійною Святою Літургією в каплиці Свято-Дмитрівського храму (Полтавський шлях 44), яку відправили архиєпископ Ігор (Ісіченко) та настоятель храму митр. прот. Віталій Зубак. Потім духовенство і миряни Харківсько-Полтавської єпархії разом із активом Харківської обласної організації ВО «Свобода» відвідали меморіял пам’яти жертвам голодомору на окружній трасі. До пам’ятника було покладено квіти; було відправлено панахиду за жертвами голодомору. Біля пам’ятного знаку жертвам голодомору 1932-1933 рр. також було відправлено панахиду, після якої відбувся жалобний мітинг. У проповіді архиєпископ Ігор зазначив, що кожного року українці вшановують пам’ять заморених голодом українців, однак збираються вони не для ненависті – їх єднає любов.«Любов і вдячність до тих, хто давав нам взірець твердості і сповідництва. Вони могли б зрадити церкву, піти валити храми, співати безбожницькі пісні у вівтарів, але вони відмовилися це робити. Їх тягли в колгоспи, щоб силою влади зробити «гвинтиками» пролетарського механізму, але вони ухилялися від цього. І вони гинули за те, що вони лишалися українцями. Вони полягли, аби застерегти нас від апатії, від примирення із неправдою, вони кличуть нас і сьогодні до дії, до діяльного захисту християнських цінностей, нашої національної держави. Нехай згадка про них буде для нас не лише знаком для зажури і сигналом до сліз – хай буде вона закликом до любові. Любові один до одного, свого народу», - мовив архиєпископ Ігор. Жалобний мітинг відкрився промовою голови Харківської обласної організації ВО «Свобода» Ігоря Швайки. В ній, зокрема говорилося: «Сьогодні кожен з нас повинен подивитися в дзеркало і подумати про те, що робить особисто він для того, щоб цей злочин ніколи не зміг бути повтореним. Яка твоя сьогоднішня діяльність прокладає шлях нам, українцям, вперед. Вперед, до створення міфу української державності з синьо-жовтим прапором? Вперед, із владними органами, котрі сьогодні кишать тими ж самими послідовниками катів українського народу? Сьогодні перед кожним із нас постає питання, котре поставили ті мільйони, котрі не народили дітей, мільйони дітей, котрі не здобули початкової освіти, котрі не стали інженерами, священиками, вчителями, котрі не народилися в Україні. Ми з вами маємо щастя, бо ми народилися. Наші предки вижили. Мій дід, якого опухлого від голоду передали з Полтавщини на Донбас, де були продовольчі пайки, зміг вижити і створити родину. Моя баба, яку з українського села у Воронежі вивезли на Донбас, - вона теж вижила. Але вони вийшли із сіл, у яких дві третини хат лишилися порожніми. І на питання «що ти зробив?» може бути лише одна відповідь – своя, українська влада. … І Всеукраїнське об’єднання «Свобода» прийшло до парламенту, щоб добитися у країн світу визнання Голодомору 1932-33 років геноцидом української нації, заборонити комуністичну ідеологію як людиноненависницьку, провести публічний суд над комунізмом. Сьогодні не час для плачу. Сьогодні час для дії. Боротьба продовжується» (за матеріялами прес-служби ВО «Свобода»). Фоторепортаж вміщено за адресою: https://picasaweb.google.com/114248405139296196234/20121124
