Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Мине ще кілька тижнів, і зелене листя нагадуватиме про обнадійливий знак порятунку людства – оливковий листок, принесений голубкою Ноєві (Бут. 8:11). Може, хтось із нас уявить у цю мить і ковчег, збудований за Божим наказом, у якому Ной рятувався від вселенського потопу. Тоді образ згубних вод потопу викличе в нашій свідомості аналогії з загрозливою повінню порожніх слів і фальшивих емоцій, у вирі яких ми опинилися. А тоді й Великий піст, до котрого запрошує нас Церква, здасться таким самим рятівним ковчегом, що може здійняти християнина над безоднями духовної загибелі.
Бог веде нас до спасіння через гіркі відкриття. Прикро виявити, що ти, вважаючи себе самостійною, вольовою, розумною людиною, насправді перетворився на слухняну маріонетку в чужих руках. Ми переживаємо психологічне потрясіння, коли визнаємо себе обдуреними чи обікраденими. Важко відкривати власні помилки й помічати вчинені провини. Однак, приховуючи від себе правду про реальний стан довколишнього світу й про себе самих, ми ніколи не зможемо стати справді вільними людьми.
Великий піст дарується нам для звільнення від влади химер. З затягненої сірою мжичкою країни міражів він кличе увійти в рятівний простір Церкви, осяяний таїнственною Божою присутністю. Дверима ж у цей простір має стати щире визнання власних провин і каяття за них. Апостол Іоан Богослов застерігає: «Коли ж кажемо, що не маємо гріха, то себе обманюємо» (1 Ін. 1:8). Відмовляючись від самообману, ми й починаємо творити з себе нову, вільну особистість. Творити систематично й наполегливо, згідно з Євангелієм, за постійної співдії найпотужнішої творчої сили – Божої ласки.
А отже, Великий піст – це час духовного пориву до свободи. Він унеможливлює пасивне споглядання зла в довколишньому світі. Христос закликає нас сміливо озирнутися й помітити Його присутність у скривджених і знедолених співвітчизниках. Саме за байдужість до їхнього болю ми звітуватимемо перед Суддею, Якого зневажили або зіґнорували в особі своїх ближніх. «Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не відвідали ви» (Мт. 25:42-43).
Кожен із нас протягом наступних семи тижнів творитиме в ковчезі Великого посту простір своєї духовної свободи. У цьому просвітленому просторі ми шукатимемо Бога в молитві, в читанні Святого Письма, а найголовніше – в єднанні з Ним через сповідь і причастя Святих Таїн. Піст заохочує до самоти, до мовчазного спокою. Але не до апатії та штучної самоізоляції! Через молитву за ближніх і конкретні справи милосердя, через захист людської гідности й зневажуваних прав особистости та рідного народу ми здіймаємося в цей час до усвідомлення відповідальности кожного з нас, християн, за довколишній світ, за нашу державу.
Тарас Шевченко, 150-річчя упокоєння котрого вшановуватиметься в перші постові дні, нагадує нам про перспективу християнського вдосконалення – про подвиг діяльної любови до свого народу під час національної драми, «во врем’я люте». Солідарне протистояння злу й насильству виростає з християнської міці кожного з нас, котра гартується в доланні індивідуалістичного самозахоплення. На оливковий листок національного порозуміння годі сподіватися, не переживши випробувальних тижнів самотньої плавби в ковчезі покаяння. Хай же досвід Великого посту стане для нас прологом до спільного переживання єдности в оновленому воскреслим Христом світі. Амінь.
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський
Свято-Дмитрівська церква
м. Харків
6 березня (21 лютого) р.Б. 2011. Прощена неділя
