Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Ще не так давно серед суворих морозів і снігових заметів минулої зими ми відкривали для себе красу весни. Може, ніколи раніше прагнення швидше дочекатися березневої відлиги, побачити бруньки на деревах і проліски на лісовій галявині не було в нас таким сильним. Переживання зимових випробувань надихало на очікування сонячного тепла.
Розлука з Богом, на яку прирікає себе людина, опиняючись у пронизливо холодному просторі гріха, може здатися їй довічною. І тоді в цьому зимному світі виробляються свої поняття про красу, свої життєві цінності, свої óбрази майбутнього. Світ гріха може навіть захопити людину, як полонять нас самобутньою красою вкритий памороззю зимовий ліс або закрижанілі ставки. І ми забуваємо, замиловані цією красою, що вічна зима несе всьому живому лише смерть.
Втеча від єдиного реального Бога відбувається по-різному. Вона може виявлятися в перетворенні на ідола себе самого: в потуранні власним амбіціям, тілесній пожадливості, в підпорядкуванні всього життя турботі про своє здоров’я, фізичну силу чи красу, кар’єру. Шукаючи зовнішнього джерела духовної сили і енерґій, можна поринути в баговиння езотерики, забобонів, псевдооздоровчих культів. Хтось тікає від безкомпромісности біблійних заповідей як нібито архаїчних і віджилих у світ неоліберального релятивізму.
В штучно створеному людською уявою світі, позбавленому Творця, євангельський образ ближнього підмінюється праґматичним підходом до оточення, коли людей довкола розглядають лише як об’єкти маніпулювання. Мистецька творчість обертається галасливою й епатажною саморекламою, політична діяльність – брутальним визиском однодумців або переслідуванням конкурентів. Та навіть церковне життя тут перетворюється на змагання марнославних осіб, економічних кланів, суспільних пріоритетів. І так у площині масових комунікацій, в громадській думці й повсякденному побуті формується віртуальний світ, протиставлений реальному, Божому світові.
Але в цьому світі неможливе життя. Тут гине, духовно деґрадуючи, особистість, завмирає будь-яка плідна ініціятива, руйнується цивілізація. Вихід же з мертвотної пустелі до життя вказує нам Христос. Недарма богослужбові співи говорять про Нього як про Сонце правди, послане в світ, аби вказати кожній опанованій гріхом людині, де шукати вихід з країни блукань.
Великий піст кличе нас увійти разом із Христом у духовну весну. Церква по-материнському запрошує запрошує заблудлих дітей повернутися під теплі промені Божої ласки, прокинутися до життя. Великий канон преподобного Андрія Критського, молитовне читання якого впроваджує православного християнина у Великий піст, демонструє реальний стан кожного, хто опинився в краю гріха. Очима автора канону ми бачимо себе самих осиротілими, кинутими напризволяще, побитими, вкритими ранами, роздягнутими, голодними… Бунт проти Небесного Отця – а таким бунтом був кожен наш гріх – обернувся проти нас самих. Усвідомлення цього може стати початком нашого зцілення.
Благословляючи кожного на скромний християнський подвиг Великого посту, Церква вірить, що цей досвід духовного пробудження допоможе нам вирватися з холодної засніженої пустелі гріха й відкрити нову життєву перспективу – в гармонії з Богом і ближнім, у церковній спільноті. А отже – у країні духовної весни, осяяній теплими променями Сонця правди – розіп’ятого і воскреслого Спасителя світу.
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський
Свято-Дмитрівська церква
м. Харків
13 (26) лютого р.Б. 2012. Прощена неділя
