Саме під такою назвою 18 березня у стінах Львівської духовної семінарії пройшли щорічні Шевченківські дитячі читання вихованців парафіяльної недільної школи при Ставропігійній Успенській церкві м. Львова, які 10 років тому запровадив керівник школи о.д. Юрій Федів.
Спільно із дітьми поезію декламували і співали їхні батьки.
Як мало хто у ті часи, Шевченко відчув, що найвища стеля творчости-вічне небо. І Бог у нього постає по-народньому просто, без філософських псевдонімів.
Жоден із великих поеті в не жив у повсякчасному діалозі з Богом як Шевченко. І то з дитинства. У дусі тієї зворушливої ідилії «Мені тринадцятий минало».
«Уже прокликали до паю
А я собі у буряні
Моюся Богу і не знаю
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилося
Чого так весело було
Господнє небо і село
Ягня, здається, веселилось»
Чи не в тому молитовному ключі вічна таємниця поезії Кобзаря, сумірного з ладом народної душі, спраглої любови, правди і добра. У бурхливому житейському морі, ця душа часто захмарена й збурена, але тяжить вона до «тихого раю» Шевченкових образів України, що співаються як молитва.
Цього дня до дітей завітав і Львівський декан о. Олег Древняк, який подякував викладачам, батькам за спільну працю у розвитку дітей, поширенню духовних надбань українського народу.