http://poltava.adam-i-eva.com/church/dymytry.html#top
Українці! Чи ви не задумувалися над тим, чому в державі Україні, яку воскресив Господь до Свого Двотисячного Ювілею явління людському світові, не чути, не видно і мовби ніхто не журиться про українську культуру. Де вона? Чи знов в тюрмі, бо більшовицьке КГБ далі діє в Україні? Чи вже таємними наказами розстріляна, заборонена й не живе? А яка ж це культура тепер у нас, в середниках інформації, наприклад, в українському Львові культивується? Хіба ж не українська?
Зовсім ні! Далеко ні! Це культура найнижчого ступіню цивілізації. Це культура гірших якостей голандсько -французських чи американських контор споживання. Цих зіпсованих людців важко і людьми назвати, по суті - це істоти на двох ногах, які крім сексу та інших тілесних задоволень нічого не знають. Старішим людям, які хоч в окупації, але виросли в українській культурі, годі таке слухати. Це мавпування найгіршого сорту репрезентантів чужого болота.
Я старий чоловік, що пам'ятає Австрію, “Січі” Трильовського й Українських Січових стрільців, “Просвіту” й інші товариства, де люди проводили час призначений для розваги, навіть концерти естради й “кабаре” , робили все в рамках пристойності, знаючи хто вони і як повинні провадити свій народ. Я був близьким до діячів мистецтва, навіть до великих митрополитів Андрія Шептицького та Йосифа Сліпого. Крім них тон завдавали такі люди як Павло Ковжун, Микола Голубець, Іван Іванець, Іван Крипякевич, Василь Барвінський та інші. Тепер діждавшись української держави я думав, що прийшов час заблиснути автентичній українській культурі, а її зустріла доля така ж як обидвох митрополитів: першого отруїли, другого тримали до смерті під арештом у Римі. Інші діячі або опинились і померли в лагерях, а ті, що боролися в УПА, тільки деякі доживають, не маючи ніяких прав. А що діється?
Діється те, що запланував Сталін. Спішу впроваджував інтернаціоналізм, але не був вдоволений і осудив космополітів. Тоді перейшов на “общепонятну”, яка була спрямована проти націоналізму, але не російського, а головно українського. Ми це пережили з затиснутими зубами. Тепер же знов виринув антиукраїнський космополітизм.
Мені цікаво: яка темна нора видала тих “нових українців” -космополітів - жувачників, які вже надто засмітили нашу землю, наш ефір ідеологією споживацтва найгіршого сорту. От вчора чув я передачу “Радіо Люкс” : “Арофікіна, Арофікіна, Арофікіна...” Та верніться ж хоч до нашої історії. “Арофікіними” ми вже стільки років були переслідувані. Хіба ж немає в нас Сагайдачних, Вишневецьких, Дорошенків, Мазепи, або Сковороди, Шевченка, Кропивницького, Лисенка, Кошиця, Стеценка, Вериківського? Невже не було українського чудового фольклору з його відділами веснянок, пісень ліричних, побутових, чумацьких, новіших романсів, любовних? Або історично - патріотичних? Невже немає своїх екзотичних інструментів як бандура, кобза, ліра, цимбали, трембіти? Врешті - української класичної музики навіть із XVII століття. Та в нас зовсім забувають прекрасну хорову музику і її творців! Але над тим треба попрацювати, пізнати, зрозуміти й приготувати, а ті ледащі людоньки з сучасних кубел не хочуть нічого знати. Їм лиш би готове, без огляду вартості тих опусів, і вже показують вони себе знавцями немов європейської музики. Та можна було б і чуже, але не завжди, не безперестанно, а чередувати відповідно свій фольклор, свою класичну музику, чужий фольклор та чужу класичну музику. Відповідно поділивши програму, зробити її цікавішою, а то чуємо мов одне і те саме, та ще й мова дикторів скидається на якийсь жаргон не то під польський смак, не то під якийсь еміґраційний. Найчастіше наслідують того молодого ведучого-блазня з російського телебачення, який вигукує при різних придуманих ним лотереях. Давніше подібно виступали артисти чеського цирку, підстроюючись під “русинів”.
Треба б організувати протест, та випровадити їх. Перед тим як звільнити їх, треба щоб відповіли на питання: “До якої культури себе прираховують? Чому ненавидять українську культуру? Хто їм платить за те : “нові українські”, масони, чи мальтійський орден? З ким вони спілкуються: з сатаною чи антихристами”. І не відпускати їх поки не признаються.
Іншого виходу немає, бо в них в голові немає нічого здорового крім тих балаганних жартів, висловів, безсенсовних загадок - і ніколи не буде. А вони хочуть відвести людей, особливо молодь від свідомості своєї національної приналежності, від своєї історії й довести до того, щоб ніхто не знав, хто він. Русин? Рутенець? Поляк-грекокатолик? Малорос, хохол? Чи новітній псевдо-європеець?
Найкраще було б, щоб вони поїхали туди, звідки появилися. Як писав про таких Шевченко: “Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, не чули б у Бога вашої хули, і сонце б не гріло смердячого гною на чистій, широкій, на нашій землі...”
Таке кривляння на українську мову ви почуєте в передачах з Києва. Видно що така тенденція до насмішок із усього українського панує в усій постбільшовистській державі, бо такі наші депутати, міністри та всі працівники інформації. Видно, що всю нашу державу купили масонські космополіти й хочуть усе відобрати в українського народу: совість, моральність, віру, історію й культуру, тобто - щоб народ втратив зовсім своє лице, й після більшовицького промивання мозгів, забрати в нього залишки національної свідомості, а тоді це буде “новий Вавилон” а не Україна. Тому й усі рівняються на молодого представника ніякої нації - “совєтского народа” в московських телепередачах.
Час уже сказати іншоземним дядькам, що Радянський Союз минувся і інтернаціоналізм в Україні панувати не може. Є суверенна українська держава, є державна мова і є меншості, які мають свої права, але не прероґативні, а нормальні, як у всіх державах.
Нам треба домагатися в уряду, щоб змінити таке злодійське відношення до вкраїнського народу, основного народу держави, в радіо і телевізії. Треба, щоб частіше грамотно пропагувалися хорові твори українських композиторів, якими славилась і може славитися Україна, якими захоплювалась Європа в час, коли там з'явився Український республіканський хор Олександра Кошиця, посланий отаманом Петлюрою в 1918 році. Наші хори й сьогодні дивують Європу.
Українське хорове мистецтво стояло й може стояти вище зарубіжного, але державна політика не спрямована на розумну, стратегічно продуману пропаганду його. Тому в музичних школах панує антилисенківський настрій. Але, крім Лисенка, маємо монументальні обробки українських народних пісень Олександра Кошиця. А неперевершені твори священика Кирила Стеценка? Таке його “Благослови, душе моя, Господа” (102 псалом) можна сміло назвати наймонументальнішим твором церковної музики, бо цей твір - музичний шедевр. А маємо й багато інших незвичайних творів.
Маємо чудовий фольклор, але, щоб показати його, треба діяти, не так як це було в радянщині. Тоді записували колективи не за мистецьким виконанням, а за іншими причинами. Тоді так, як показували козацтво, неначе на посміх, так і пісні підбирали які вже людям набридли, і які не представляли Україну з кращої сторони. У теперішньому хорі імені Верьовки група співачок виконувала народні багатоголосні твори Чернігівського Полісся. Це своєрідні шедеври, яким подібних у світі немає. А можна б знайти й інші, коли б переглянути той багатий матеріал, який було зібрано після Хрущовської відлиги до останніх часів. Тепер ніхто не оплачує поїздок музикознавцям, бо українського фолькльору не треба. Подають нам чужоземний, хоч він проти нашого, можна сказати, простий і бліденький. Маємо хорові твори опрацьовані, крім Лисенка, Кошиця й Стеценка, ще Козицьким, Вериківським, та багатьма іншими знавцями.
Давно не видно на екранах телевізії, ні не чути в ефірі по радіо групи кобзарів, чи бандуристів, а це близькі до себе й не відомі в інших народів інструменти. А ще маємо лірників, цимбалістів, трембітарів. Їх давно не чути в ефірі. Що це? Повільна ліквідація, чого не зробили навіть комуністи, те намагаються зробити ідеологи космополітизму. Тут направду пахне смаженим. Хтось програмово ліквідує, добиває Україну, щоб із нас зробити яничарів, не турецьких, а американських чи масонських. Україна, як культурний феномен, ними присуджена на смерть!
А в телевізії передаються в основному фільми, у яких пропагується культ сексу, культ насильства, культ брутальної сили. А ми українці, маємо прекрасну землю - Україну - з її ріками, степами, полями, горами Карпатами та інші незвичайної краси околиці, які є вже рідкістю вже в наш час, а незадовго стануть вони єдиними місцями на планеті такого роду рельєфу, рослинності. Для телевізії, це була б корисна для держави і народу програма: знайомити зруйнований духовно народ з тим найціннішим Божим даром - землею українською, про що говорить п'ята Синайська заповідь: “Шануй батька свого й матір, щоб ти щасливо й довго жив на землі, яку Господь, Бог твій, дав тобі” (Вихід 20,12). Народ увесь повинен ознайомитись як із Заповіддю Творця, так і із тією землею, яку Бог дав українському народові, бо інакше - народ не буде народом, і втратить право до тієї Богом дарованої землі. А про те стараються всі антихристи, чи то індійського, чи американського походження, чи палестинського. А Господь Бог, ще всупереч усім нашим опікунам, дарував нам ще й волю.
Японці, проїзжаючи в Почаїв, німіли, подивляючи широчінь українських земель, хоч і не в найбільших масштабах. Нормальний уряд і президент держави повинні бути заінтересовані освідомленням своїх громадян у такій важливій народно - духовній справі, як любов до краю, але ж, у нас всі, що е при владі, - це люди з ментальністю космополітичних політиків, тим більше ворожим до християнства. Це ж за духом - антихристи.
Та й історія у нас така промовиста, тягнеться від далеких доісторичних часів. Історія багатовікова. Через Україну відбувалося проходження аріїв, потім їх поворот, тут була й Трипільська культура, а далі - Кимерія, Велика Скифія, далі - Русь: не якась окрема Київська, а властива центральна Русь. Час уже сусідам перестати, як вони кажуть, “валять дурака” й признати правду, що Україна не могла бути молодшим братом, як їм хотілося б, бо навіть як Русь вона як держава давніша. “Сєвєро -восточная Русь” усе, як християнство, так і будівництво й мистецтво отримала з Києва. Навіть ікони Андрій Боголюбський покрав чи пограбував у Києві.
При розумній владі радіо і телевізія могла б виконати розумну й корисну роботу. Громадян треба навчити рідної історії, щоб усі знали “Хто ми, чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті.” Бо й досі народ скований різними суперечливими поняттями про себе та свою історію. Треба громадян зблизити до Бога й навчити морального, дійсно людського життя. Тут могла б багато зробити рідна Церква, але в нас Церква в більшості ворожа до українського народу. РПЦ справляє ролю чужої залоги в Україні, ото ж треба державі з цим покінчити. Або це церква народу, або нехай не буде такій місця в Україні. Правда, тут російське духовенство затримала юдина робота колишніх радянських “патріотів”. Якби не фальшива УПЦ КП, -давно б шовіністів можна було видворити з Укра'іни, але в такому положенні проросійську спрямованість затримує неосвідомлений народ, якого тримали віками в російській церковній неволі, тому неосвідомлені воліють РПЦ, ніж УПЦ КП. В тому все горе, вся трагедія України. А досі могло б бути вже все на місці, якби не деякі архієреї - вчорашні полковники-майори КГБ. Темний народ їх ненавидить, а через них і все церковне українське, яке ставлять нарівні.
Щоб священики мали вплив на народ, вони мусять бути без закидів, а коли всі знають, що це люди в церковному відношенні невиразні, навіть підозрілі, то як можуть вірити таким “духівникам”. А державні мужі самі того не знали й не знають, тому їм такі вигідні, бо з ними легше домовлятися. Телевізія повинна б бути зорієнтована в таких справах, а є саме протилежно. Пропагують того, хто платить, а не того, хто міг би принести користь духовну всьому народові, об'єднати його та навчати автентичної Христової справи, Христового вчення. А коли є якась недовіра, то вся система валиться, вся віра падає.
Чи можете ви собі уявити таке, що виховані на теперішній “моді” дівчата вже не можуть зносити “села” в своїй хаті, тобто вишивок, вишиваних рушників чи подушок. А вже борони Боже взяти на себе вишиванку. Це все тільки для “села і для сцени”.
От бачите: до чого довели Україну проамериканські космополіти. Радянського союзу не змогли перемогти, то тепер вже докопують нашу Україну! Я не закликаю почати боротьбу з космополітизмом. Але державні мужі повинні пам'ятати, що українцям виїжджати нікуди. Якщо тут не буде України з її мовою та культурою, то її вже не буде ніде. В царині культури Україна повинна мати однозначні пріорітети. Ми ж у своїй державі, на своїй землі!
Треба послухати Бориса Грінченка : “Таїтись годі! Лякатись годі! Треба до діла іти!”
листопад 1999 року Божого