Слава Ісусу Христу! Христос з нами! Мої любі й дорогі, я привіз передовсім вам привіт від тих ваших братів і сестер, що їх недоля українського народу розсіяла по всьому світі...
Мені любо бути у Львові. Зі Львовом зв’язана частина мого життя, молодого життя, молодих часів, часів, що надійшли одразу після визвольних змагань. Мене тут Галичина приютила, мені Галичина мою вірну гарну дружину подарувала, яка спочиває на Личакові з маленькою дірочкою в голові (ви розумієте, внаслідок чого її не стало). І я вже потім з дітьми сам крокував у життя...
Я хочу вам з тих вражень, з тих спогадів, які пригадуються, згадати ім’я великого митрополита Андрея Шептицького. Він розумів положення нас, православних, під Польщею. Він розумів, коли в роках 1937—1938 горіли церкви, коли їх розрушували бульдозерами, коли 148 найдавніших церков українського народу на Волині, Підляшші та Поліссі зминалися, з них залишалися груди недопалків, коли вже попіл розвівався. І от, власне, в тих часах нашого народу я, молодий тоді ще громадський діяч, знаходив повне розуміння великого митрополита.
Я хочу згадати ще інший момент, який свідчить, який заохочує, який керує тих, що хочуть чесно служити народові й дивитися з перспективи вдаль далеко, бо нас чекають ще більші випробування, Я хочу згадати митрополита Сліпого. Сліпий, знайшовшись на американській землі після тяжких років свого перебування на засланнях, у тюрмах Сибіру, знайшовшись у Сполучених Штатах Америки, прийшов до православного Єрусалиму на чужині, який збудували наші люди, прийшов, щоб дати щирий вислів подиву до тієї праці, праці для Христа і для української нації. Побачивши, як виявилось це в тому українському Єрусалимі, починаючи від тієї величної церкви-пам’ятника на честь 7 мільйонів жертв великого голоду 1932—33 років, побачивши ті книгозбірні, що ми збирали по цілому світі, розкидані наші пам’ятники історичні, для прикладу хоч би взяти клейнод І. Мазепи, який один з наших великих вчених професор Роман Смальсовський знайшов на торговиці в Антверпені. Ми все те підбирали. Для чого, мої дорогі? Я не буду згадувати про інші клейноди, наприклад, про скарбець срібний з катедри св. Софії. Ми його знайшли, ми його переховуємо, ми переховуємо все те і помножуєм у нашій праці, коли йде про збагачення наших культурних вартостей для цілої України, для світу.
Ми вважаємо, що в житті народу в цю пору ми потрібні. Церкви — то серцевина українського народу. Коли коло наших церков не буде наростати оте все добре, творче з-посеред людей, ми тоді будемо тяжкий ще шлях мати до повної незалежності, повної самостійності нашої многостраждальної нації. Я з приємністю стверджую, мої дорогі, що з розуміння нашого представництва, з розуміння того, що ми є нація, яка витерпіла дуже багато, вже був би сором іншим легковажити нашим терпінням... Той мудрий у житті, хто скорше дає, той мудрий, хто може менше дає, але дає з повноти свого серця, той, хто вміє керувати народом з глибоким розумінням величини обов’язку перед Богом і перед великим народом.
Ваше зібрання і ваше з’єднання піде більше на славу нашої многостраждальної Батьківщини. Тож бережи вас Боже! Нехай Господь Бог вас ще більше з’єднає, бо то сила наша. Любов гори перевертає, крицю ламає любов. То я кличу до одного: любімося. Уважайте, комусь вигідно, щоб ми не тільки на церковному, а й на багатьох інших відтинках нашого життя не були кращими, хотіли брати якусь перетинку на шляху нашого крокування до ліпшого репрезентування нашої нації, бо від цього дуже багато залежить перед цілим світом. Отже, я прошу розуміти — я приїхав із зеленою галузкою і до братів католиків, і до братів моїх православних.
