У час побудови своєї Української держави кожен має думати про свою і особистість, і про своє місце в державі. Сьогодні є тривожним те, що молоді люди часто потрапляють у залежність від кримінальних груп, від чужинних, невластивих для України ідеологій, від алкоголю або, ще гірше, від наркотиків. Ще інших оплутують погані звички, лінивство, азартні ігри або розпуста. Тоді, як молодому треба вдосконалюватись всебічно, ставати добрим фахівцем, часом здобувати й додаткову спеціяльність чи вміння, бути чесним у виконанні взятого на себе обов'язку, відкритим, енергійним діячем у громадських товариствах. Так чи інакше, метою старань особистости має бути загальне добро нашого народу, нашої держави, протидія злу.
Ви тут можете зауважити: "А чому ви, людина церковна, говорите про світські справи, а не про віру, про ставлення людини до Бога ?"
Наші стосунки до Вічних Божих Правд починаються саме від себе та від того, якою особистістю я став, яке моє ставлення до свого народу, до свого краю. Людина мусить у сумі своїх вчинків і поведінки бути корисною, давати іншим добрий приклад, провадити своє середовище до Бога. Вам, може, траплялося бачити людей, які начебто весь свій час присвячують Богові, вистоюють у церквах Акафисти, пильнують усього того, чого навчили їх прицерковні пристосуванці, півмонахині, півприживалки, а діла дійсно Божого, корисного, не роблять. Це люди, які в сутності хочуть якнайменше працювати, якнайлегше прожити біля церкви. Це своєрідні паразити на полі церкви.
Є люди, які посвячують себе на життя в монастирях. На жаль, певна частина з них іде туди не за покликанням. Їм приємно, що носять на собі підрясники, що люди дивляться на них, як на Божих людей... Але серйозного ставлення до чернечого життя у них немає, а часто ще й погані приклади своїх притаєних гріхів дають людям.
Інша ж людина не йде в монастир, і не тому, що не почитає Бога, а тому, що не вважає себе гідною того поклику, що не зможе витримати дійсно святого чернецького життя, бо то є трудний подвиг . Але та людина вранці чи ввечері та в усі важливі хвилини молиться,чесно й сумлінно виконує свою працю, завше стає в пригоді іншим до помочі. І будьте певні: Бог приймає її як праведника, хоч вона не в монастирі, а лінивого ченця не приймає, як у Христовій притчі фарисея.
Важливо й те, щоб людина пошановувала Божу неділю. Перелаштувавшись на святковий, духовний лад, ішла до храму, наставляла себе на розмову з Богом, з духовним світом, тобто - на молитву. Участь у громадській молитві, яку називаємо Богослужінням, творить глибоку атмосферу нашого спільного життя, очищує його моральне духовне поле, бо люди сповідуються, осмислюють свої гріхи, причащаються. Так людина стає дійсним членом Церкви.
Якщо навіть місцевий священик не є вродженим проповідником і має якісь прогалини в знанні чи способі викладу теми - Божій людині і це не стане перешкодою. Вона у своїх думках сама собі компенсує недолік священика, а часто і з недоліку винесе якусь користь для себе, бо Христос говорив: "Шукайте і знайдете"(Mт. 7,1). Уважна, чутлива людина й на чужих помилках вчиться, і розуміє що священик є також людиною, як усі, має недоліки.
Окремі ж молоді люди, чуючи й бачачи недовершеність священика, можливо, самі запрагнуть стати священиками і будуть ними. Бог їх вбереже від подібних недоліків, спрямує на шлях удосконалення.
Пророків у давнину Бог покликав різно. Часом думка про Божу Правду й потреба остерегти людей так насідали на людину, що вона була неначе змушена йти промовляти до людей або писати свої думки, відчуваючи, що вони від Бога. Наш незабутній Тарас Шевченко був у середовищі видатних людей, сам став митцем, але коли насідали його "думи" про недолю рідного народу, писав: хоч і страждав за них, але не каявся, бо був переконаний, що робить добре, потрібне. Він не міг не писати.
Ми мусимо зрозуміти, що Бог не дарував би людині стільки різних талантів для особистої гордости, бо гордість - це справа диявола. Створивши людей, Бог промовляв до них: "Плодіться, і розмножуйтеся, і наповняйте землю, і оволодійте нею"(Буття 1,28). "Оволодійте нею"- це величне й почесне Боже веління людям.
Ми отримали свою державу і свою землю від Бога, і ті слова "оволодійте нею" стосуються також всіх українців, а особливо, молодих енерґійних людей, перед якими тільки простелилося життя. Тепер немає в нас родових царевичів, князів, принців чи гетьманичів. "Кожен може стать Богданом, як настане слушний час".
Уже з'явилися окремі інститути для майбутніх державних діячів, але пам'ятаймо Христові слова: "Багато покликаних, та вибраних мало", тобто мало таких, які усім своїм єством відгукнуться на потреби свого народу.
Будьмо "обранцями народу" не після аґітацїї, а після особистих заслуг, видимих людям. І Богові.