Здавна Західна церква 14 лютого вшановує пам’ять святого Валентина, який таємно вінчав закоханих. Традиція святкувати цей день утвердилася і у нашій культурі. Закохані дарують одне одному валентинки, дивують сюрпризами та всіляко виявляють свою любов. Однак поза усім забувається основне значення цього свята, його сутність: дарувати любов варто не лише у день святого Валентина.
Про історію свята, істинну любов, її вияви та чому серце є символом кохання, яке полонить і наповнює його цією дивовижною емоцією, а також про те, як навчитися любити і що є запорукою довготривалої любові, ми розмовляли з настоятелем храму Благовіщення Пресвятої Богородиці (с. Волиця Мостиського деканату) митрофорним протоієреєм отцем Іваном Витрикушем.
Покровитель усіх закоханих – святий Валентин, його постать є досить суперечливою в історії Західної церкви, піддається сумніву святість. Чому за стільки століть не дійшли згоди у його сприйнятті та пошануванні?
– Ми знаємо про життя і діяльність Валентина, але з легенд і оповідок. У священичих книгах і писаннях не зафіксовано тих подій. Навіть дослідники греко-католицької церкви вказують на те, що в жодному писанні і церковній книзі не записано про його діяльність.
З історії відомо, що було три Валентини і кожен з них жив у інший час. Всі події, про які знаємо сьогодні, – це перекази та легенди. Директор інституту церковного права УГКЦ – Михайло Димид стверджує, що історії про підпільне вінчання закоханих є легендою, яка не підтверджується жодним джерелом із церковних книг. Тому й піддається сумніву і 1969 року святого Валентина навіть вилучили з церковного календаря.
На іконах його часто зображають у вигляді священника або єпископа, який зцілює юнака від епілепсії. Відтак він, за переказами, став покровителем душевно хворих. Окрім священництва, свого основного покликання, святий Валентин займався природничими науками, медициною. У цей день, 14 лютого, Римо-Католицька церква вшановує ще й пам'ять Кирила та Мефодія, яких Іван Павло ІІ проголосив святими покровителями Європи.
Відзначати пам’ять заступника закоханих у Західній церкві почали в другій половині XV століття. Тоді ж виникла і традиція малювати й дарувати одне одному валентинки у вигляді серця.
Історія виникнення валентинок пов’язана з ім’ям орлеанського герцога Шарля, який 1415 року потрапив до лондонської в’язниці і з ув’язнення надсилав любовні послання своїй дружині. В одному з музеїв Сполучених Штатів Америки зберігається його валентинка.
Сьогодні цей день мало пов'язаний з духовністю, любов’ю, адже це свято набуло надто комерційного змісту. Хтось збагачується фінансово, але людина нічого не здобуває духовно. У цей день модно освідчуватися, брати шлюб, наче б, святий Валентин має допомогти цим молодим людям жити у любові. Але ні він, ні будь-хто інший не допоможе, якщо немає любові і готовності жертвувати заради іншого.
Як можна потрактувати слова зі Святого Письма про те, що «Бог – це любов»?
– Бог створив людину через любов. Він сина свого послав з великої любові до нас. Але ми цю любов часто використовуємо лише тоді, коли нам потрібно. Ми її дуже мало випромінюємо, а коли й робимо це, то хіба до рідних нам людей. Дехто «економить» на любові навіть стосовно рідних і забуває, що чим більше ми любимо, тим більше вона нам подається. Любов – це невичерпне джерело.
Символом любові є серце. Багато уваги йому приділено як у Старому, так і у Новому Завіті. Чому саме серце стало символом любові?
– Любов походить від серця і це – осередок самої людини, найбільший механізм, який відповідає за все тіло. Розумом ми не можемо пізнати Бога через свою гріховність. Дещо залишається для нас таємницею, а серцем ми можемо сприйняти Бога, бо від нього походить любов, яку дає Господь. Що не можемо сприйняти розумом, приймаємо люблячим серцем. Господь говорить: «Із серця вашого іде любов», тому воно стало символом любові. Поки у людині б’ється серце, доти вона жива для земного життя, поки вона носить любов у серці, доти вона жива і для Бога.
___
Людина, яка пізнає Бога, пізнає любов
___
У Святому Письмі читаємо: «Бог — є любов». Як у широкому розумінні можна потрактувати це поняття?
– Вся любов походить від Бога, Він – першоджерело цього почуття. Господь створив цей світ через любов. Створивши першу людину, – Адама, побачив, що йому сумно, створив з любові до нього Єву. Коли чаша терпіння Господнього була повна, послав потоп, Він просив через стихію, щоб люди схаменулися. Але Його не було почуто. Після потопу Бог сказав, що більше такого робити не буде і з’явилася веселка як символ домовленості про те, що Він більше не винищуватиме людей.
І коли вдруге чаша терпіння була повна, він не знищив світ, а послав з любові до нас Сина свого, який пожертвував собою і своїм життям заради того, щоб ми могли жити далі. Він викупив нас від влади гріха і саме це є проявом найбільшої любові.
Господь, воскреснувши, відкрив Царство Боже, яке було втрачене Адамом і Євою. Завдяки любові до нас, Бог дав шанс, який зветься «життя», щоб ми проявляли любов і мали спасіння, аби бути поряд з Ним у Царстві небесному. «У Отця мого є багато місця і я йду приготувати його вам». Він нас любить і жде як люблячий батько з відкритими обіймами, до останньої секунди чекає навернення грішника. Він все робить з великої любові до нас і найбільшим свідченням цього є те, що Він пожертвував своїм Сином заради нас.
Чому любов між чоловіком і жінкою є любов’ю, а між людьми однієї статі – ні? Де тут місце Богу, який і є любов’ю?
– Любов між чоловіком і чоловіком може бути як між друзями, а не еротична. Ми маємо любити своїх друзів, батьків, рідних людей. І тут йдеться про любов до ближнього, без сексуального характеру.
Господь благословляє різностатеве подружжя, тому він створив Адама і дав йому жінку – Єву, а не ще одного чоловіка.
У суспільстві все частіше почали називати одностатеві стосунки любов’ю. Як має реагувати християнин на такі взаємини, якщо держава їх захищає, а церква не приймає?
– Східна церква ніколи не схвалювала одностатеві шлюби й не приймала такі стосунки. Їх так і називають «содомський гріх». У Старому Завіті згадуються два міста – Содом і Гоморра, які повністю впали в блуд, де чоловіки мали статеві стосунки з чоловіками, а жінки з жінками. Бог вирішив знищити ці міста. Авраам звернувся до Бога зі словами: «Як знайдеться тут сто праведників, чи знищиш ти ці міста?», Бог відповів, що не знищить. Авраам просив за п’ятдесят, але не знайшлося і десяти праведників, лише племінник Авраама – Лот. І послав Господь на ці міста сірчані дощі і знищив їх. Бог показав цим, що такий спосіб життя – страшний гріх. Там, де був Содом і Гоморра – тепер Мертве море, в якому немає живого організму.
В основі державного закону має бути виконання Божих заповідей, бо вони – вічні, на відміну від державних, які з плином часу змінюють, оновлюють, оскільки вони втрачають свою силу. Тому будь-який закон має опиратися на Божий.
Сьогодні багато європейських держав узаконюють такі стосунки, але такі сім’ї не мають перспективи. Сім’я – це спільнота батьків і дітей, яка є природною формою і клітиною суспільства, благословенною до плідності.
Нині такі взаємини аргументують правами людини і Церква захищає такі права. Людина має право на життя, на свою думку, але ці права не повинні суперечити Церкві Христовій і перетинатися з гріхом. Вони мають базуватися на виконанні заповідей Господніх.
___
Хто не проявляє свою любов, той на кожного дивиться з підозрою
___
Що є найбільшим виявом любові?
– Господь говорить про те, що свідченням такої любові є покладання свого життя заради іншої людини. Любов хоче жертв і прикладання сили. Бо саме тоді ми збагачуємося ще більшою любов’ю і цінуємо її.
У складний час війни найбільшим виявом любові є захист своєї рідної землі. Коли діти залишають батьків чи батьки дітей і йдуть на фронт. Там військові щоденно перебувають під обстрілами, але не втікають, не ховаються, а жертвують своїм здоров’ям і життям. Багато з них вже не побачать сходу сонця, не побачать як ростуть їхні діти, але вони виконали свій обов’язок, вони захистили свою землю. Ось це є сьогодні найбільшим проявом любові.
У Біблії написано: «що Бог з’єднав, нехай людина не роз’єднає», а разом з тим і є такі слова: «Бог – це любов». Трапляється так, що закохуються молоді люди з різних церков, навіть релігій і кожна з цих церков спонукає їх залишити свою віру. Чи не стає тоді віра тим фактором, що розлучає?
– Якщо заглянути в церковний устав, то раніше заборонялося брати шлюб з іновірцями. І ця заборона стосується якраз того, щоб сім’ї не розпадалися на релігійному підґрунті.
Відомо про такі випадки, коли подружжя через віру розлучалося. Не всі можуть заради сім’ї пожертвувати своєю вірою. Варто з’ясувати ще на початку прояву закоханості, чи зможе така сім’я існувати.
Є люди, яким байдуже, з якою вірою жити і кохання до іншої людини настільки сильне, що вони ладні заради любові на все. Мені відомий випадок, коли жінка з моєї парафії зустріла мусульманина, за якого вийшла заміж, переїхала у іншу країну. Вона свідомо прийняла це рішення заради коханого. Якщо людина любить і жертвує заради іншого, Господь підтримає цю людину і не прийме це за гріх, наче б, вона зреклася віри.
Трапляється й по-іншому: люди розлучаються, маючи одну віру, або коли є маніпуляції любов’ю, відтак – і вірою. Як результат, це може зруйнувати сім’ю. Любов має будувати, а не знищувати.
Як навчитися любити?
– Щоб навчитися любити, потрібно пізнати Бога. Людина, яка пізнає Бога, пізнає любов. У Святому Письмі любов у всіх її проявах згадується більше 240 разів. Апостол Павло називає любов першим плодом Святого Духа. А вже від любові з’являється радість, мир, доброта, віра, лагідність. Любов дана Богом і кожен, хто любить, народжений від Бога, пізнає Його.
Іван Богослов говорить: «Бог – це любов» і хто не має в серці любові – не пізнав Його, тому маємо прагнути цього. Людина, яка любить Бога, любитиме і ближнього. Господь каже, що на двох заповідях – любові до Бога і ближнього свого, тримається цілий закон. Ми маємо любити Бога, а вже через розуміння, що ми створені по образу Господньому, проявляти це світле почуття і до інших людей. Завдяки цьому світ набере нових світлих барв і не буде таким похмурим.
Хто не проявляє свою любов, той на кожного дивиться з підозрою. Така людина думає, що всі їй заздрять, хочуть завдати болю, чекають на помилку. Особистість, яка пізнає Бога, у будь-якій складній ситуації шукає позитиву, стає світлішою для усіх, хто поруч.
Маємо також любити життя, бо це наш найбільший дар.
___
Що не можемо сприйняти розумом, приймаємо люблячим серцем
___
Як говорити з дітьми та підлітками про це свято і любов загалом?
– Діти мають чути те, що є христянською цінністю. Я маю заняття з християнської етики і коли з десятикласниками говорю про любов, то наголошую їм, що вона є основою родинного, подружнього та суспільного життя. І любов це – чеснота з чеснот, почуття, яке облагороджує людину.
Загалом у грецькій мові є чотири терміни, які українською перекладаються як «любов»: storge – родинна любов, philia – любов між друзями, eros – еротична, сексуальна любов – цілком природна, коли ми почуваємо потяг до іншої людини і agape – жертовна любов, через яку Господь прийшов у цей світ і віддав життя заради нас.
Сьогодні у сім’ях, як і у державах та світі загалом, найбільше бракує жертовної любові. Тому варто більше говорити про неї. І цього нас вчить Церква. Ця любов випромінюється через жертовність батьків і готовність на все заради своїх дітей. Також цей вияв любові ми бачимо й у наших воїнів, які захищають наші кордони і протистоять ворогу, а відтак жертвують своїм життям.
До того ж, agape – це основа для сімейного життя. Ми маємо жертвувати своїм часом, силами, коштами, навіть собою заради своєї половинки, дбати про її комфорт, аби зробити приємне людині, яку обрали для спільного подружнього життя.
Любов – це зміст християнського життя і саме у сім’ї вона проявляється найбільше. Молодь сьогодні не цінить подружнє життя, вірність, вважає, що любов – це дошлюбні і позашлюбні статеві стосунки, хоча Церква закликає утримуватися від цього гріха і навчає бути вірним у шлюбі.
Якою є справжня любов і як її розпізнати?
– Відповідь на це запитання не має чіткого формулювання. Любов можна лише відчути. Не існує формули, яка дала б це розуміння. Справжню любов ми проявляємо від серця, вона виходить з наших почуттів і виявляється не лише у словах: «Я тебе люблю», а й через підтримку діями та жертвами. Вогник цей потрібно постійно живити плеканням почуттів і добрими справами.
Любов надихає нас на вчинки, подвиги, навіть інколи на дивні речі. Прояви любові можуть бути у різному. Господь говорить: «Немає більшої любові, хто віддав життя своє за ближнього свого».
Що може стати запорукою довготривалої любові?
– Любов. Без неї жодна сфера життя неможлива. Коли є любов, маємо повагу, порозуміння, єдність, комфорт, бажання творити і робити добрі діла.