На запрошення консисторії УПЦ в США у роботі собору взяв участь архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко). Перед початком собору, 25 жовтня, архиєпископ Ігор був на засіданні Митрополичої Ради й виступив там із доповіддю про стан церковного життя в Україні. Наступного дня, 26 жовтня, владика Ігор мав виступ на конференції духовенства УПЦ в США. На відкритті собору 27 жовтня 2010 р. його привітали гості - митрополит УПЦ в Канаді Юрій та архиєпископ Харківський і Полтавський Ігор. Під час пленарного засідання в суботу, 30 жовтня, архиєпископ Ігор мав доповідь "Досвід патріярха Мстислава - виміри й оцінки" з нагоди 20-річчя інтронізації митрополита УПЦ в США Мстислава на київську патріяршу кафедру (http://www.uapc.org.ua/ua/?newsId=806).
Привітання ХІХ соборові УПЦ в США
Слава Ісусу Христу!
Освячений Соборе
Від імени Харківсько-Полтавської єпархії, від тієї частини Української Автокефальної Православної Церкви в Україні, які, попри всі випробування, зберегла вірність спадщині блаженної пам’яти Патріярха Мстислава та очолюваній ним та його канонічним наступником Церкві, складаю сердечні вітання ХІХ соборові Української Православної Церкви в США й запевняю Вас у ревних молитвах за його успішний перебіг.
Попереджаючи учнів про майбутні іспити, Господь наш Ісус Христос на Останній вечері говорив: «Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!.. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:20, 33). Усвідомлення відкупительного сенсу суму й страждань допомагає нам по-християнському сприйняти несподівано драматичні наслідки останніх десятиріч. Кінець ХХ і початок ХХІ ст. виявився часом нових, несподіваних викликів, які вщент розбили ілюзії на безжурне життя в суспільстві споживання. Хвиля антиамериканізму, що здіймається в різних країнах світу, сполучаючись із роздмухуваними пресою довколацерковними скандалами, дивним чином співпадає з наростанням терористичних загроз, не подоланою кризою західної економіки й спробами відродження останнього Вавилону під рубіновими зірками Кремля. Наївні спроби сховатися від грізних викликів ґлобалізованої цивілізації в ізольованому куточку світу або замкненій у собі конфесійній спільноті виглядають утечею від реальности в світ архаїчних міражів.
Православна Церква постала нині перед однозначним і безпосереднім вибором. Вона може бути присутньою в цивілізації західного світу як її інтеґральна частина, зросла на візантійському Сході Середземномор’я й здатна здійснювати нині свою оздоровчу місію в усьому світі за духовного лідерства Вселенського Патріярха. Але існує й перспектива включатися в руйнівний похід за протиставлення західній цивілізації «євразійської» альтернативи - «русского міра», що його образ нав’язливо ототожнюється з православ’я.
Наші громади в Україні розуміють і приймають вибір Української Православної Церкви в США й Української Автокефальної Православної Церкви в діяспорі, здійснений 1995 року, як відкриття перед усією Київською Церквою історичної перспективи єднання під омофором Константинопольського престолу для збереження не лише нашої помісної спільноти, але й усієї Східної Церкви від спокуси вільної чи невільної участи в політичному проєкті «нового Вавилону». Ця перспектива з історичним візитом Його Святости Варфоломея І в Україну 2008 р. стала очевидною й для православних українців на рідних землях. Та й не тільки для українців – адже після патріяршого візиту втручання чужинецьких політиків до нашого церковного життя стало ще брутальнішим і цинічнішим.
Важко й недоцільно розв’язувати локальні церковні проблеми України з-за океану. Безвідповідально для Української Православної Церкви в США було б занедбати апостольське служіння на північноамериканському континенті задля допомоги історичній батьківщині. Але ми не були б християнами, коли б не збагнули, зокрема, з суворого досвіду двох минулих десятиріч, що лише в спільному, братньому подоланні випробувань, які врешті решт мають однакову природу в усьому ґлобалізованому світі, ми зможемо гідно скласти іспит нашої православної зрілости – і в Україні, і в США. Ще не забулася драма поділеного світу, в якому ми опинилися обабіч берлінського муру. Але будівничі цього муру вже знов прагнуть розітнути і всю земну кулю, і нашу Україну кордонами взаємної ненависти й підозр. Відчуженість і недовіра загрожують перенести війну цивілізацій зі сфери книжних схем у суспільну реальність ІІІ тисячоліття. У ці дні ми в Україні молимося, аби Небесний Глава Церкви дав усім вам мудрости й духовної наснаги використати цей собор для протиставлення взаємної довіри, любови, християнської солідарности руйнівній ідеології ворожнечі. Бажаю всій спільноті Української Православної Церкви в США дати добре свідчення «звершености в єдності» (Ін. 17:23) й власним прикладом вказати шлях до єдности українським православним громадам на всіх континентах. Бажаю вам гідно сполучати громадянську відданість вашій рідній великій країні з активною присутністю в загальноправославній спільноті, що не знає меж і державних кордонів, в такому істотному українському сеґменті Вселенської Соборної Апостольської Церкви. «Нехай з нами буде благодать, милосердя і мир від Бога Отця та від Ісуса Христа, Отцевого Сина, у правді та в любові» (1 Ін. 1:3). Амінь.