Сьогодні, 25 лютого 2020 року, минає 20 років від дня упокоєння Патріарха Київського і всієї України УАПЦ Димитрія (Яреми). Про силу проповіді Патріарха, особливу атмосферу його родини (майбутній Патріарх у віці 78-ми років, разом із дружиною прийняли чернечий постриг), непересічне творче натхнення архиєрея, яке й сьогодні спонукає парафіян Успенського храму організовувати численні пісенні концерти, фестивалі,видавати диски духовної музики, розповів дослідник спадку Патріарха Димитрія, отець-диякон Львівської єпархії ПЦУ Юрій Федів. Отець-диякон також є головою Львівського Ставропігійного братства св. апостола Андрія Первозванного, старостою хору “Ставрос”,який був заснований з благословення Патріарха Димитрія.
-Дияконе Юрію, наскільки нам відомо, у юності Вас дуже вразила проповідь Патріарха Димитрія і надихнула активніше долучатися до церковного життя. У чому була особливість духовного Слова Патріарха Димитрія?
-Мені було тоді 17 років, коли я вперше побачив Патріарха Димитрія на телебаченні. Це була трансляція з Успенського храму Львова. Перше,що вразило, це була сама церква у якій Патріарх служив, де все було по-нашому, по-українськи. Це був 1998 рік, по телебаченню побачити таке було рідкістю. І старець, який очолював Всенічну,мав дуже цікаву проповідь. Буває так, що хтось читає з листочка, хтось – говорить стандартними фразами.А ця проповідь була щира, від серця і не на 5 хвилин. Вразило те, що вся церква була зачарована. Тиша була така… І церква була наповнена вщент людьми. Зміст проповіді був настільки глибокий, що я вперше відчув силу Слова Божого. І коли я вперше приїхав до Львова, то найперше пішов шукати, де ця вулиця Руська є і де церква у котрій служить Патріарх. Коли я у неділю потрапив на Літургію, яку Патріарх відправляв, я так і залишився в Успенській церкві дотепер.А це вже 22 роки. І Патріарх Димитрій своєю проповіддю мене привів до автокефальної Церкви, бо я з поліконфесійної родини.
-Чому все ж таки саме Успенський храм особливо Вам “припав до серця”?
–Коли я приїхав до Львова, то можна було у будь-яку церкву зайти іншої конфесії, мені б думаю ніхто на це нічого суворо не сказав, бо у нас родина багатоконфесійна, хоча моя сім’я себе з 1989 р. вважала вірною принципам УАПЦ, але оцей вибір зупинився на цій Церкві, Церкві Патріарха Мстислава, Церкві Патріарха Димитрія, Церкві-мучениці. Після смерті Патріарха Димитрія, його родина, доньки, пізніше і сини, мене прийняли як свого. Через них я поринув у творчість Патріарха, його життєвий шлях, став досліджуваати цю тему. Я ближче познайомився з усіма його дітьми. Це родина,яка у дійсності є родиною, де кожен одне одного поважає, шанує, любить, цінує. І всі його діти, без виключення, як друга моя родина.
-Чому Ви зацікавилися і розпочали вивчення спадщини Патріарха Димитрія?
-У мене постало питання написання бакалаврської роботи. І Ніна Немировська, яка свого часу приймала Патріарха Мстислава у Харкові, активно долучалася до церковного та національного життя на Сході, сказала, що всі пишуть гарні теми по богослів’ю моральному, догматичному, а ніхто не бере тем про наших велетнів духу. Таких як Патріархи Мстислав, Димитрій, і каже мені: “Юра, візьми, будь ласка, тему Патріарха Мстислава”. Я ж відповів, що так як живу у середовищі Патріарха Димитрія, то прагну бути тим, хто напише про його постать. І коли родина дала доступ до архівів, до рукописів, світлин, ми почали назовні виносити автобіографію, написану Патріархом, всі світлини, які були, все що з’явилося у Інтернеті: проповіді, звернення, це все популяризувалося після мого опрацювання. І коли ти поринаєш у дух родинний, мистецький, пов,язаний з Патріархом, його рукописи, ти можеш оцінити все чим жила людина, не зважаючи на неоднозначне середовище 1990 року. Коли ти поринаєш у його переживання, щодення, ти розумієш, наскільки людина була тверда у своїх переконаннях, у вірності своїй Церкві. Людина, яка хотіла змінити приналежність і статус Церкву, у 1989 році, послав телеграми у Царгород, Москву і Бауден-Брук (Патріарху Мстиславу). Таким чином було поінформовано усіх очільників Церкви, що в Україні, ще в Радянській,почалася українська Церква. З 1989 року, це початок протистояння Москві, і початок побудови української Церкви і початок побудови України. Бо власне у 1989 році у храмі святих Петра і Павла (на вул. Личаківській) була вперше відслужена україномовна Літургія.
- З погляду Вас, у ті часи 17-річного.. Як саме велася у Церкві праця з молоддю у той період, як до юнацтва ставився Патріарх Димитрій?
-Патріарх був доступною для всіх людиною. Найперше, що мене захопило у Патріарху – це відкритість. Відкритість до суспільства. До Патріарха можна було потрапити будь-кому, із Патріархом можна було розмовляти і Патріарх чув тебе. Давалася взнаки різносторонність особистості Патріарха. Іконознавець, знавець церковного співу, поет, він розумів мистецтво. Зараз, ще живе доктор мистецтвознавства, професор Людмила Міляєва, котрій понад 90 років. Вона відчувала ту чистоту душі Патріарха, яку бачили ми всі. Вона розповідала, що те саме відчували мистецтвознавці це у Києві. “Владика розповідав мистецтвознавцям про мистецтвознавство. Він був радий розповісти, а вони були раді його почути, ділився своїми знаннями, своїм баченням, демонструючи свою дитячу безпосередність і довіру”. Оце мене найбільше заворожило у постаті Патріарха Димитрія. Відкритість і вміння почути. Патріарх вбачав у молоді основу Церкви. Саме тому, молоді він присвятив 8 послань. Це стосувалося моралі, батьківської любові і усі молодіжні форуми він завжди благословляв і був одним з першим, хто їхав до них. Патріарх розумів, що без молоді нема і майбутнього Церкви.
- Відкритість, як своєрідний синонім духовності?
-Духовність – найперше. У постаті Патріарха Димитрія духовність пломеніла. Ти відчував, що ця людина живе Церквою. Він відмовився від усього. Звичайно, у його віці спокійніше служити на парафії у Львові, аніж брати на себе важкий обов*язок проводиря Церкви. Духовна велич Патріарха Димитрія виявлялася у тому, що він мав час для кожного. Це підтверджував і Євген Сверстюк, який казав “Я є у тій Церкві, бо тут є Патріарх Димитрій, я відчуваю щирість його молитви”. Досліджуючи постать Патріарха Димитрія, мав змогу ближче познайомитися зі Сверстюком, людиною, яку поважав весь український світ
– Чому постать Патріарха Димитрія не втрачає актуальності у 2020 році? Попри те, що минуло вже 20 років з дня його смерті.
-Патріарх любив Церкву не як структуру,а як живий організм. Який складається з людей, тобто з пастви, духовенства, яких єднає також церковна культура: спів, церковна архітектура, печерні монастирі, іконопис, тобто мистецтвознавство, можна так сказати. Тобто весь вільний час, який він приділяв людям, мав величезне значення для всіх нас. Є така фраза: “Доти жива людина, поки жива про неї пам’ять. У цьому я переконався, коли ми поїхали у с. Підгірці, Бродівський район. Ми знімали ролики для майбутнього документального фільму, двері храму нам відчинила жінка, яка у дитинстві приймала Перше Причастя *(Сьогодні це називають Перша Сповідь, прим.ред) з рук отця Яреми. Емілія Івасів, вона зараз дякує у с Підгірці, має понад 80. Нас вразила її фраза: “Ви знаєте, хто мені давав Першу Сповідь? Отець Володимир Ярема. А знаєте чому ми зараз у цій церкві? Бо наш отець Володимир Ярема у цій Церкві”. Це рідкість, коли діти пам’ятають священика, який дав першу Сповідь і кажуть, що ми у цій Церкві, бо отець теж у цій Церкві. Такою потужною була харизма Патріарха Димитрія.
- Сьогодні Львівська єпархія ПЦУ і далі дуже активно живе не лише духовним, але й культурним, мистецьким життям. Тут також можна побачити “почерк” світлої пам’яті Патріарха Димитрія?
-Відданість і любов до Церкви захопила і нас молодше покоління, яке знало Патріарха. Якщо прослідкувати життя нашої церкви, зокрема у Львові, то з впевненістю можна констатувати, що немає такої єпархії, щоби проводила стільки культурних заходів для наших вірних. Львівське ставропігійне братство святого ап. Андрія Первозваного, об’єднуючи у своїй структурі активних мирян, намагається доповнювати та розвивати життя Церкви. Прощання з колядою, Шевченківський вечір, вечір постової пісні, вечір Богородичної пісні….. Це тільки по музичному мистецтву. І ці заходи збирають від 300 і до 1000 людей. Унікальністю є “Успенська вежа” – це найстарший релігійний часопис України, який безперервно з 1991 року виходить. Газетап висвітлює та активізує наше церквоне життя, несучи інформацію про Православ’я у Львові та Україні. І все це живе на любові до праці, бо люди знають, що мають прийти і написати та за символічне “дякую” випустити у світ те, що багато читачів чекають. Немає такої єпархії, яка б щороку випускала диск духовної творчості своїх парафіян. Це коляди, чи духовна пісня. Власне Львівська єпархія таким “буремним” життям живе вже 20 років.
-Тобто Патріарх Димитрій був натхненником саме такого стилю життя єпархії?
-Владика активно і віддано працюваав, тим же і показував приклад для наслідування усією паствою Церкви. Семеро дітей Патріарха Димитрія, коли згадують про нього, досі мають на очах сльози. 20 років батька нема, а вони дотепер відчувають любов і його батьківську опіку з неба.
-Знаємо, що Патріарх Димитрій також писав листи до самого Вселенського Патріарха…
-Так, у свій час Патріарх Димитрій надіслав відкритий лист Патріарху Варфоломію. Це було звернення, про те, що ми просимо Матір-Церкву прийняти нас як дітей. Цей лист був опублікований у листопадовому номері, 1999 року у часописі братства “Успенська вежа”. Вперше делегація Львівського ставропігійного братства св. апостола Андрія Первозванного відвідала Константинополь у жовтні 1999 року. Тоді ж вдалося мати аудієнцію у Вселенського Патріарха. На той момент, головою братства був Роман Миронович Максимович, який із благословення Патріарха Димитрія передав лист. І питання Патріарха Вселенського було тоді: “Чи правда, що Ваш Патріарх такий простий чоловік?”. Рівно ж через 18 років у 2017 році знову делегація від Братства відвідує Константинопіль. Завдяки підтримці діаспори з Європи стало можливим отримати благословення Патріярха Варфоломія.
Цікаво, що коли Патріарх Варфоломій очолював Митрополію Вселенської Патріархії в Америці, тоді Митрополит Мстислав очолював УАПЦ. І вони зналися ще з тих часів.В час візиту до Патріарха Варфоломія, ми подарували йому багаторічну працю о. Володимира Яреми, видану у двох томах. “Цю працю написав Владика Димитрій, якщо я не помиляюся, він був після Мстислава (Скрипника), так?”- запитався Патріарх Варфоломій. Ви собі уявіть, що людини 17 років Патріарх у кращому світі, а про нього пам’ятають і в Вселенській Патріархії.
Цікавий факт про Патріарха Димитрія: “Коли Україна отримала Незалежність, тоді ще о. Володимир Ярема, з ініціативи парафіян, які працювали у дитячому будинку по вул. Медова Печера у Львові, організував священиків на чолі з Митрополитом та звершили чин хрещення дітей-сиріт. Тоді хрестилося майже 100 ДІТОК. Братство довгий час опікувалися дітьми-сиротами. Щороку парафіяни організували їхній відпочинок у Дрогобицькому, Мостиському, Золочівському, Стрийському деканатах, зокрема у Східниці. І оця опіка над дітьми – це був приклад жертовності, бо дітки й зараз збираються і згадують ті часи, коли вони не мали жодної підтримки, окрім тієї, що тут. Наші люди старалися їх привчити до життя у суспільстві, навчити християнських цінностей, за що вони сьогодні вдячні нам.
