Всеукраїнській конференції Братства
Апостола Андрія Первозваного
Української Автокефальної Православної Церкви
Слава Ісусу Христу!
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
Традиційна канівська зустріч активних мирян нашої Церкви, що вже понад двадцять років тому об’єдналися в Братство апостола Андрія Первозваного, відбувається нині за особливих обставин. Деструктивні процеси, котрі так болюче позначилися були на українській православній спільноті починаючи з 1992 року, знайшли своє закономірне завершення в небезпечних змінах ідеології державних еліт.
Спокусливо було б заявити: наше з вами сумління чисте. Ми твердо стояли і стоїмо на засаді відновлення автентичної Київської Церкви в канонічній єдності зі Вселенським Патріярхом й українськими православними єпархіями в діяспорі. Ми катеґорично відкидали спроби світських політиків нав’язувати Українській Автокефальній Православній Церкві власні проєкти її устрою, перейняті з синодального минулого Московської Церкви. Ми послідовно протидіяли спробам узалежнити Церкву і від псевдопатріотичної демагогії, і від підступних намагань використати православну традицію для відриву України від європейської цивілізації та залучення нашого народу до будови нової Вавилонської вежі між Москвою й Чукоткою.
Однак жорстока реальність стрімкої втрати національного суверенітету й громадянських свобод, що відбувається під переможний перегук лаврських дзвонів у Сергієвому Посаді, Києві та Почаєві, не дозволяє нам тішитися відчуттям власної правоти. Тепер, коли майбутнє України в небезпеці, необхідно чітко та реалістично визначити свої можливості й власне місце в обороні національних цінностей.
Головна місія Церкви – молитва за переданий Богом під її пастирську опіку народ і багатостраждальну Українську державу. Молитва і приватна, і спільнотна. Не забуваймо завершувати кожну недільну чи святкову літургію церковним гімном «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». 22 січня й 1 листопада, 30 червня й шевченківські дні, день незалежности України та вшанування жертв голодоморів і політичних репресій потребують найдіяльнішої участи наших спільнот у наданні цим датам глибшого духовного змісту, внесення до них молитовного стрижня. Ми не виступатимемо статистами на офіційних заходах, а братимемо на себе ініціятиву в організації громадських акцій, міцно зіпертих на українській християнській традиції.
Іноземні редактори вкупі з півосвіченими колаборантами в столичних кабінетах беруться нині переписувати нашу історію на догоду Кремлю. Це накладає на церковні спільноти, на братські осередки, на редакцію «Успенської вежі» особливу відповідальність за патріотичне виховання українців, передусім власних парафіян. Необхідно бути винахідливими, ініціятивними, чуйними до запитів сучасної, особливо молодої, людини. Сам священик небагато може зробити в своїй парафіяльній громаді. Але за допомогою активних мирян, за допомогою Братства апостола Андрія Первозваного його суспільна місія мусить ставати все більш масштабною й сміливою.
Відродившись 1942 р. на Волині, на батьківщині Української Повстанської Армії, наша Церква відтоді традиційно здійснювала пастирську опіку над політичними середовищами, котрі брали на себе ініціятиву в боротьбі за свободу України. Можна висловити нині чимало критичних зауважень на адресу нестійких політиків, які від початку повернення Української Автокефальної Православної Церкви в Україну 1989 р. не розуміли Церкву, свідомо чи несвідомо зраджували її, завдавали їй болю й зневаги. І все ж до цих людей, до патріотичних партій і організацій, ми маємо йти зі словами прощення й любови, виводячи їх зі світоглядних манівців на твердий ґрунт євангельських цінностей.
А ще нині ми маємо самі давати взірець єдности й творити довкола себе атмосферу національної солідарности. З глибокою вдячністю від усього клиру маю відзначити стійкість наших крайових братств, насамперед Львівського і Харківського, в протистоянні нав’язуваним Церкві розколам. Саме ваші тверді, виважені й послідовні позиції дають надію на реальність подолання розколу, на звільнення Української Автокефальної Православної Церкви від руйнівних елементів, нав’язаних нам іззовні. Хоча протягом останніх років і в братському житті часом спостерігалися апатія і втома, початкові акції братства залишили непроминущий слід у новітній історії не тільки нашої Церкви, але й усього українського народу. Пригадаймо-но досвід місійної праці часів Патріярха Мстислава – часів відродження Церкви в Україні, коли храмові свята в Харкові, Миколаєві чи Полтаві були неможливі без присутности галичан, а східні українці завжди знаходили братню зустріч на урочистостях у Львові чи Івано-Франківську. Пригадаймо свята козацької слави, поїздки до Києва, голодування біля Кабінету Міністрів і під Святою Софією…
У день конференції Всеукраїнського братства апостола Андрія Первозваного, 2/15 травня, Православна Церква вшановує князів-мучеників Бориса і Гліба. Знайдімо час для молитовної призадуми над подвигом братньої любови, досвід якого подарували Україні обидва святі страстотерпці. І нехай ця згадка про високий взірець жертовної любови лунає у ваших душах суголосно зі словами поета-християнина, біля могили якого ви зібралися в ці дні:
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Хай же Господнє благословення перебуває на вас і вашому суспільному служінні, спрямованому на славу Божу й добро рідного народу – нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
† Ігор
архиєпископ Харківський і Полтавський