Високопреосвященніші владики, всечесні отці, люблячі брати та сестри!
Сьогодні ми святкуємо 30-річчя нового життя українського православ’я. Воно стало реальним завдяки проголошенню Третього відродження УАПЦ 19 серпня 1989 р. у Петро-Павлівській церкві Львова священниками Володимиром Яремою та Іваном Пашулею.
Це був один із поштовхів до самоусвідомлення нашого народу, до початку впевненості щодо Незалежности України. Саме Церква є і має бути орієнтиром та дороговказом у житті кожної людини. І ми усі разом над цим працювали.
Маючи велике надбання наших прабатьків у царині церковного мистецтва, зокрема в архітектурі, іконописі, церковному співі, відроджена українська Церква розпочала втілення цього скарбу. Адже після комуністичної руїни пусткою духовною стояла Велика Україна, більшість храмів у Західній частині нашої держави теж були зачинені. Перші священники мали перепони як від влади світської, так і від братів інших Церков, які мали свої центри у Ватикані та Москві.
Початок Третього відродження нашої Церкви у добу перебудови СРСР став першим проявом того, що український нарід – вільнолюбний, він пам’ятає й береже дух самоідентичности, бажає до нового, самостійного вектору церковного й політичного життя.
Коли за Петро-Павлівською громадою до відродженої Церкви почали переходити інші парафії Львівщини – стала танути духовна крига, ця «відлига» настала після довгої, холодної «зими».
За 30 років ми пережили разом багато радісних подій – формування структури, вибір першого Патріярха, розвиток духовного життя. Було багато і того, що залишило гіркоту. Проте, єдність духовна, любов до своєї Церкви, життя за заповітами перших Патріярхів, Мстислава і Димитрія, дали нам силу, віру і міцність. Після незаконної ліквідації 1993 р., ми все ж відновили державну реєстрацію у 1995 р. – три важкі роки служіння у своєрідному підпіллі та боротьба за принципом «бути чи не бути» нас згуртувала ще більше.
30 років ми возносили молитву до Всевишнього за єдність християн, кожної св. Літургії просили за Матір-Церкву. І були почуті. Завдяки великій праці Вселенської Патріярхії та Його Всесвятості Варфоломія, Патріярха Константинополя – Нового Риму, Президента України Петра Порошенка, керівництва Верховної Ради та свідомих депутатів, які проголосували за звернення до Константинопільської Патріярхії, – ми маємо те, до чого йшли від 19 серпня 1989 р.
Хочу подякувати родинам перших священників, які у серпні-вересні 1989 р. не побоялися переслідування, зазнали наруги. Та позицію свою зберегли. Це о. Володимир Ярема та о. Іван Пашуля – парафія свв. апп. Петра і Павла м. Львова, о. Мар’ян Балаш – парафія с. Ушня, с. Побіч та с. Гутище, о. Дмитро Дорош – парафія с. Хідновичі, с. Боратичі, с. Храпличі та с. Поповичі Мостиського району, і я недостойний – парафія с. Буців, Шегині Мостиського району, о. Василь Юрків – с. Пікуловичі Пустомитівського району. Ви стали наріжнем каменем, на якому формувалася церква не тільки на Львівщині, але й в Україні.
Також висловлюємо подяку родинам перших мирян-членів церковної управи Петро-Павлівської церкви м. Львова: Сергія Коцелка, Євгена Мацеха, Софії Мороз, Степана Волошина та іншим, які стали опорою для своїх священників. І сьогодні особлива подяка п. Марії Ковальчук, яка на 91 році разом із Ярославом Плебанським є однією із двох живих свідків проголошення Третього відродження УАПЦ.
Ми не забуваємо тих, хто був послідовним у своїх діях, прагнув єднання православних українців у єдиній Помісній Православній Церкві та незалежній Україні. За 30-літній період у вічність відійшло чимало визначних осіб, які доклали багато зусиль в утвердженні української Церкви.
Однак ми віримо, що вони, будучи на небесах, завжди молитовно єдналися з нами в УАПЦ. Їхні та наші щоденні молитви, а також невтомна праця, допомогли вистояти перед багатьма випробовуваннями, об’єднатися, створити помісну українську Православну Церкву, підтверджену Томосом, виданим Константинопільською Матір’ю-Церквою! «Вічна нагорода Вам на Небесах».
За 30 років все зазнало змін, проте кожний наш священник і мирянин, особливо актив громад, були і є складовою Церкви, її живим організмом. Ваше пастирське слово, праця у громадах над її свідомістю і тотожністю, стали тим, що ми сьогодні звемо Єдиною Помісною Православною Церквою!
Хай Господь кріпить серця Ваші в молитві, облагороджує сім’ї своїми ласками, бо любов у родині й громаді є запорукою успіху, є складником Божої присутності у житті кожного члена Церкви Христової!
З ласки Божої Макарій,
Митрополит Львівський Православної Церкви України
