Форпостом українства на теренах Галичини здавна виступало Львівське ставропігійське братство, засноване у XV столітті при Успенській церкві. Протягом XVI століття Братство набуло такого величезного значення, що в 1593 році Константинопольський патріарх Єремія II Транос надав йому право Ставропігії, тобто права самостійної діяльності, і вивів його з-під влади місцевих єпископів.

Ставропігійське братство було поважною інституцією, що визнавалося Константинопольським патріаршим престолом, польською короною, а з часу унії (з 1709 року) і Римським апостольським престолом.

Діяльність Братства як об'єднання мирян, як світська організація здійснювала патронат над Успенською церквою, що було пов'язано з проблемами ремонту, будівництва, придбанням церковних речей, розподілом церковних доходів тощо, а також спільно відзначало церковні свята, визначні історичні події, здійснювало нагляд за мораллю єпископату. Братство широко займалося просвітницькою діяльністю: утримувало школу, бурсу та друкарню, готувало вчителів-дидаскалів, утримувало школу, друкувало підручники та церковні богослужбові книги, вело доброчинну діяльність, а також згідно зі своїм статутом вело купецьку та лихварську діяльність.

З кінця XVI століття Братство бере на себе функцію юридичної охорони прав українського народу в Польській державі, перш за все за зрівняння прав Українських і Польських міщан, звільнення українського населення від контрибуцій тощо. Братство вибороло собі два постійні місця у Львівському магістраті, і його представники захищали українське населення у Львові .

Михайло Грушевський високо оцінював Львівське братство, відзначаючи, що воно стало "контрольним органом церкви й суспільства, трибуналом - на перший погляд - у справах релігії й моральності тільки, але в основі своїй трибуналом національним взагалі, певного роду "українським урядом" (Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в ХУІ-ХУІІ ст., Київ,1919, с. 113).

Така активна громадська позиція Братства привертала увагу й високе довір'я багатьох визначних діячів, які вважали за честь бути членами Братства, як-от: київський воєвода Адам Кисіль, гетьман України Іван Виговський, князь А.Вишневецький, сини і дочки молдавського господаря Єремії Могили, суддя Григір Лісницький, митрополити Іов Борецький та Петро Могила, заможні міщани українського, волоського та грецького походження, а також представники різних станових верств не лише зі Львова, а й з околиць.

Після входження Галичини до складу Австрійської монархії Ставропігійське братство під тиском влади припинило своє існування, і в 1793 році на його місці на засадах правонаступника було створено Ставропігійський Інститут, який діяв до 1939 року.

Протягом 1793-1848 рр. його діяльність була дуже обмеженою і строго регламентованою: догляд за справами церкви, бурси і друкарні. (ЦДІА України у Львові.Ф.29, оп. Іспр. №1030, л.8-11). Колишня школа, яка була відомою в Україні і в усій Європі як така, що будувалася на європейській академічній програмі і була, за висловом митрополита Іларіона Огієнка, "неофіційною академією" (Огієнко І. "Українська церква" - Прага, 1942, с.206), була позбавленою всіх можливостей світської освіти і школи, її було обмежено правом бурси, що дослівно означало грошову допомогу для бідних учнів.

Ставропігійський Інститут займає активну національну позицію, збираючи довкола себе кращий духовно-інтелектуальний потенціал української нації: під час революції 1848 року створив Головну Руську Раду - політичне революційне об'єднання українців, а також літературно-наукову організацію "Галицько-Руська Матиця".

В 60-ті роки XIX ст. чітко визначилася структура Ставропігійського Інституту: вищим органом Інституту були збори, які скликалися раз у рік, де обирався керівний склад - Рада Старійшин Інституту (туди входили синьйори Синдик, містопредсідатель, настоятель церкви і касир). На зборах обиралися  управителі бурси, друкарні, книжкового магазину, кіоску, архіву, музею, бібліотеки.

З 1863 по 1998 рр. Ставропігійський Інститут видавав щорічники "Временник Ставропігійського Інституту", Ставропігійський Інститут все біль­ше переходить до культурно-Просвітительської світської діяльності.

Важливо відзначити, що певні субсидії щороку виділяв Інститутові Галицький сейм з державного фонду для здійснення цілого ряду програм (видання підручників, археологічні дослідження, здійснення науково-історичної діяльності, підготовки монографічних досліджень, тощо).

Інститут був сильною у матеріальному відношенні організацією, він мав цілий квартал в центральній частині Львова довкола Успенської церкви, володів значним капіталом (Барвінський О. Літописи суспільної роботи і сили русинів австрійських. - Львів, 1885, с.15). Особливу увагу привертає приміщення Інституту, основне (за теперішньою адресою Федорова, 9-11), де донині збереглися відомі атрибути цієї організації: будинок, друкарня. Тут виконувались всі види поліграфічних послуг з чудовим палітурним оформленням. Зокрема у фондах Львівського музею історії релігії зберігаються багато церковних книг цього періоду, виконані високим друком з кольоровими ілюстраціями, чудовою оправою, тиснені золотом.

Крім того, починаючи з 60-х років минулого століття Інститут друкував багато наукової літератури - археології, лінгвістики, мистецтвознавства, авторами яких були члени Ставропігійського Інституту. Ці твори були спрямовані на противагу польській та австрійській офіційній науці, яка не визнавала повноцінності української історії і культури.

Напередодні свого 300-ліття Інститут починає збір архівних документів, у 1887 році урочисто відкрито музей, який налічував 57 цінних манускриптів, 180 інкунабул, 500 документів з історії Львівської православної Ставропігії, 1327 документів, 700 творів мистецтва, 479 старовинних ікон, 22 старовинні хрести, 300 старовинних монет, гаптовані церковні речі, тощо. На кожен експонат було заведено облікову картку. Одночасно з музеєм починає формуватися бібліотека, в основу якої було покладено приватні книгозбірні.

Те, що було зроблено в стінах Ставропігійського Інституту, в галузі археології, лінгвістики, мистецтвознавства становить вагомий внесок в Українську науку і культуру.

Львівське крайове ставропігійне Братство святого апостола Андрія Первозваного відновило видавничу діяльність, має свій друкований орган - газету "Успенська вежа", на сторінках якого, до речі, друкується багато статей наукових працівників Львівського музею історії релігії, провело ряд наукових конференцій спільно з ЛМіР, відновило давні стосунки із Вселенським Константинопольським патріархом і веде із ним переписку; продовжує вести благодійницьку діяльність.