Ой, ворожка ворожила


Є люди, які ворожать, передбачають майбутнє, але притім є віруючими, ходять до церкви і моляться, використовують християнські атрибути – хрест, ікони, свічки, молитви. Ми розпитали о. Василя Луцишина, ректора Львівської духовної семінарії ПЦУ та о. Артемія Бабленюка, клірика Свято-Покровського катедрального собору (м. Львів) ПЦУ про те, як ставиться церква до ворожіння загалом і про те, чи варто людині втручатися у свою долю посередництвом ворожок.

- Як можна потрактувати поняття магії?

Отець Артемій Бабленюк: Магія – це найперше допуск людини, щоб у її житті діяв диявол, щоб він керував її мисленням, давав можливість щось передбачити, побачити у іншій людині. Є у церкві люди, які можуть бачити майбутнє, це ті святі люди, які живуть духовним життям, але вони розуміють, що передрікання, пророчення майбутнього, воно є дуже часто не корисним для людини. Людина цього дочекається, а інакше вона буде жити з вічним тягарем, каменем. Люди, які практикують магію, не знаходять власного щастя та радості від життя, страждають та з цим тягарем відходять у засвіти.  Людина у цьому житті має вміти відректися від диявола. У хрещенні ми відреклися, і усе наше життя – це постійне відрікання від злої сили. 

- Чи є різниця між «чорною» і «білою» магією? Чи варто ці поняття розділяти?

Отець Василь Луцишин: Не варто, бо всі ці магії є від лукавого.

Отець Артемій Бабленюк: Це заміна понять, прикривання чогось за іконами. Так, є люди, які будуть ходити до церкви, а водночас будуть вважатимуть своєю місією подачу іншим якогось добра, як вони думають.

- Силу провидіння людина отримує від Бога?

Отець Василь Луцишин: Я знаю такого священнослужителя, який вже помер, але у нього проявилися такі якості. Одного разу він у щирій молитві сказав до Бога: «Якщо цей дар на користь людям, нехай він зі мною буде. Але якщо він не від тебе, відійми від мене його». І від нього то відійшло, він втратив ту здатність передбачення. То може бути спокуса лукавого. Лукавий також береться передбачати, але воно є небезпечне у духовному плані, бо людина дезорієнтується і розслабляється.

- Люди, які мають цю силу, чи наділені вони здатністю впливати, вирішувати людські проблеми?

Отець Артемій Бабленюк: Дуже часто це – самонавіювання. Людина живе вірою в те, що у неї в житті має щось статися. Але Бога там нема! Людина навіює собі, через що у житті і стаються ті найбільші біди. Людина сама допускає, щоб у її житті те чи інше сталося. Якщо ж відбулося спілкування з ворожкою, треба вміти відкинути пам'ять про минуле перед Богом. Покаяння наше, мислення, змінюється через Христа, через нашу участь у покаянні, в причасті. Господь лікує наше мислення для того, щоб ми не думали про якісь людські сили.

- Чи можна втручатися у свою долю посередництвом ворожок?

Отець Василь Луцишин: Не бажано втручатися у свою долю і це обумовлюється двома факторами: перше – це промисел Божий, який завжди хоче добрá людині, а другий фактор – це є вільна воля людини. Хто береться передбачувати, він бере на себе надто багато, тому що тільки Бог знає, як ми можемо в тих чи інших обставинах вчинити. Коли людина передбачає, вона може туманно щось уявляти собі і буде цим жити. На загал для людини шкідливо знати, що її чекає, що з нею буде. Оскільки існує небезпека паралізації волі людини: вона вважатиме, що якими б не були її дії, все одно станеться так, як було напророчено.

Отець Артемій Бабленюк: Справжнє життя християнина полягає у тому, щоб людина жила майбутнім, вічністю. І тому, коли людина живе у церкві, вона живе вічністю, яку Господь їй дарував через своє пришестя, подачу тіла і крові. От коли людина живе церковним життям і долучається до тіла і крові Христової, вона вже живе майбутнім життям, а не тут, сьогоднішнім, яке ми бачимо. Церква дає свободу від гріха, а коли людина шукає майбутнє: чи вона завтра буде багатою,  чи буде щасливою з чоловіком, чи як у дітей складеться доля, то Господь допускає, що диявол може побачити майбутнє людини. Але все одно життям людини керує Бог і водночас кожен із нас також здатен впливати на свою долю. Без людської волі Бог не буде людиною керувати. Якщо ми зуміємо понадіятися на волю Божу, то ми можемо і своє майбутнє змінювати, бо людина є співтворцем майбутнього, коли вона живе за волею Божою.

- Скажіть, будь ласка, як церква ставиться до тих людей, які відвідують церкву, але водночас займаються ворожінням чи вдаються до послуг ворожок?

Отець Василь Луцишин: Церква до таких людей і до передбачень ставиться з обережністю, бо майбутнє відоме одному тільки Богові. І люди, які можуть передбачувати щось наперед, вони особливі. Раніше, ще у Старому Завіті, були пророки, у Новому завіті були апостоли натхнені Духом святим. А практику «церковних ворожок» та провидиць ми піддаємо сумніву.

Отець Артемій Бабленюк: З перших віків Христова церква постійно зіштовхується з тим, що у її середовище можуть входити люди із слабкою вірою і вносити певний розбрат. От є Книга правил, за якими живе церква з початку свого існування і ця книга формувалася упродовж певного періоду, коли людство ставило питання та церква реагувала на них.

Особливо Книга правил чітко вказує на те, що людина, яка віддається чаклунству, магії, не сумісна із життям церкви. Є перелік правил, наприклад, Святих отців Василія Великого та Григорія Ніського чи правил Трульського та Анкирського соборів, які вказують на те, що людина, яка займається магією, або людина, яка приходить щось для себе дізнатися, автоматично стає осторонь церкви, того живого організму тіла Христового. Та людина, яка хоче покаятися, повинна понести у своєму житті певний період епітемії (церковної покути). Свого часу за Книгою правил чаклунство прирівнювалося до вбивства та й Василій Великий у своїх посланнях теж мовив про це. Такі люди відлучалися від церкви на 5 і навіть 10 років. Тільки поглянувши на ці правила, можна побачити, яким є ставлення церкви до чаклунства.

- Чи мають ворожки вплив на долю, на подальше життя людини?

Отець Василь Луцишин: Коли у людини недостатня надія на Божий провід, то ворожки можуть маніпулювати. Часом так стається, що ворожка щось сказала і воно збулося. Але це може бути і випробовуванням для того, хто впускає цих людей у свій духовний простір. Бажано, щоб людина покладала надію не на ворожок, не на екстрасенсів, а на Бога.

Отець Артемій Бабленюк: Я переконаний у тому, що наскільки людина провадить своє духовне життя, настільки вона має захист від Бога. Якщо людина носить хрест на грудях і вірить у Його жертву, то, звісно, ворожка не має впливу на таку людину. Якщо ж вона байдуже ставиться до духовного життя, то на таку людину можуть впливати. Завжди є боротьба, диявол не може змиритися з тим, що людина має можливість змінюватися, прагнути кращого, до вічного життя, тому намагається звести людину в пекло, в прірву.

Основна суть диявола полягає  у тому, щоб показати людині речі не такими, якими вони є насправді. Показати гріх таким чином, нібито він не є гріхом. Девіз нинішнього світу: «Грішити – не гріх!». Тому все залежить від того, як ця людина провадить своє життя і якщо людина віддається гріховному життю, то на таку людину буде легко впливати диявол.     

- Ворожки вивчають окультні науки, тлумачать сни, складають астрологічні прогнози. Чому не можна цим захоплюватися?

Отець Василь Луцишин: Ці люди, які втручаються у духовний світ людини, але заходять туди із чорного входу, рано чи пізно обертається неприємностями. На моїй практиці був випадок, коли жінка, яка приходила до нас на службу, мала багато різних проблем зі здоров’ям. Виявилося, що вона колись, будучи молодою дівчиною, захоплювалася різними гаданнями, картами і, коли вона схаменулася і навернулася до Бога, було складно позбутися всіх духовних та фізичних проблем. Вона була дуже наполеглива у молитвах, відвідуваннях храму, періодично приступала до сповіді, причастя і тепер вже краще себе почуває.

Якщо в людини є якісь проблеми, то не варто шукати розради і поради у магів та екстрасенсів. Бо хворобу ворожка законсервовує, але рано чи пізно ця проблема виявиться, якщо не фізично, то духовно. Ворожки можуть переводити болячки з одного органу на інший – виліковуючи щось одне, виникає проблема в іншому. Негаразди в людини накопичуються роками, десятиліттями, а ще можуть бути успадковані від прадідів, дідів, батьків. І ми хочемо їх розв’язати за один візит до лікаря, за тиждень, за 21 день. Людина при цьому забуває, що всякий нерозкаяний гріх визначається у хворобах, духовному дискомфорті. Вирішити цю проблему швидко не вдасться. Тільки церква з дня на день у тривалості, наполегливості може допомогти позбутися цього. І це зцілення вже є остаточним, а рецидивів не буде.

- Що робити, якщо людина вірить у те, що у своїх життєвих проблемах, незгодах, хворобах винні ворожки і чиїсь «поробки»?

Отець Василь Луцишин: Як є служителі доброго – Божого духа, так є і служителі лукавого. Є такі відьми, які на замовлення можуть щось зробити, але коли людина живе духовним життям, коли людина в молитві, у постійній увазі, воно не пристане, воно не буде на неї впливати, шкодити тим людям.

У нас дуже багато декларативних християн – прийшли до церкви, перехрестилися,  помолилися часом, може, й поспіхом, та пішли у своїх справах. І через таке не системне виконання християнських обов’язків і провадження духовного життя ворожка може шкодити людині через поробки.

Буває, що поробки однієї відьми йдуть відробляти до іншої. Це породжує замкнене коло, яке здатна розірвати лише церква – своїм тисячолітнім укладом. Лише вона здатна допомогти боротися. У першу чергу потрібна власна воля, наполегливість, бажання і впертість. Тоді Господь допомагає. Якщо ж протистояти відьомству діяльністю іншої відьми, то це не вирішить проблеми, лише поглибить її й завдасть більшої шкоди.

Отець Артемій Бабленюк: Дуже часто це манія переслідування. Коли свої проблеми виправдовуються заздрістю, поробками, завжди хтось винен у тому, що у цієї людини в житті щось не складається. З християнської точки зору є розуміння того, що не потрібно шукати вину у комусь і комусь противитися. Наприклад, до Христа привели хвору людину, питаються: «Хто винен в тому? Чи він винен, що сліпим народився? Чи батьки його винні?». Христос каже: «Ні, він не винен, ні батьки не винні, але це для того, щоб над ним звершилося чудо, воля Божа, щоб людина прозріла, стала кращою».

Є три причини, коли у нашому житті стаються певні негаразди: це – особисті гріхи, які людина вчинила, родові гріхи і коли отримуємо певні скорботи у наше життя, щоб нарозумилися, щоб стали ще кращими. Християнин має керуватися цими трьома причинами.    

- У чому полягає різниця між тими ворожками, що молитвою відганяють зле і тими, що розкладають карти і т.ін.?

Отець Василь Луцишин: Великої різниці немає. Вони можуть мати християнську атрибутику, ікони, хрест, запалювати свічки, але роблять це не з добрим християнським духом. Цим вони намагаються маніпулювати і вносити корективи у долю людини, що недопустимо з боку церкви і віруючої людини.

- Скажіть, а молитви, якими потрібно молитися упродовж дев'яти тижнів, наприклад, чи запалити певну кількість свічок, чи замовити службу Божу у семи церквах за здоров'я – це має стосунок до магії, ворожби?

Отець Василь Луцишин: Варто завжди пам’ятати, що нема міри Святого Духа. Це означає, що якщо ми 9, 12 чи скільки там разів відмолимо певну молитву, то не обов’язково нам за те щось має бути – бо молитва не є «столом замовлень»!

Інша справа – щире зітхання до Бога на самоті із запаленою свічкою, перед образом промовлені слова: «Боже, ти бачиш мене, ти краще знаєш мене, ніж я сам себе, допоможи мені». І так – з дня на день.

Отець Артемій Бабленюк: Ось це все і є магія. Кожна людина з різними думками приходить до церкви. Часто ми приходимо до церкви, коли грім вдарить у наше життя. Ми рідко приходимо подякувати Богові. А зібрання наше в церкві найперше полягає у подяці. Бо найбільша літургія називається Євхаристією, що перекладається як «подяка». Це найбільша вдячність Богу, яку можемо дати. І саме тоді ми приймаємо більше, ніж просимо.

Тому вся ця обрядовість, обрамлена у кількості певних ритуалів, це є певне язичництво, яке збереглося серед людей. Ми хочемо, щоб Господь в силу певного ритуалу подіяв на людину, щоб він те чи інше зробив. Християнство по-іншому дарує. У язичництві так було, що ідол мав так діяти, бо людина змушувала його робити те чи інше через якусь певну кількість молитов та обрядів. Але Господь потребує не цього зовнішнього, він потребує серця людини. Каже: «Милості хочу, а не жертви». Людина має бути готовою від усього серця сприйняти Божу благодать, яка завжди діє на людину.  

- Як церква ставиться до лікарів з екстрасенсорними здібностями?

Отець Василь Луцишин: Нічого без Божої волі не діється, напевно, то Бог дає. А як людина буде тим користуватися, то вже залежить від людини. Чи буде на добро, чи буде спекулювати на тому, наживатися. Для Бога немає майбутнього, минулого часу, Бог все бачить у майбутньому.

- Ворожіння на християнські свята, на Івана Купала, на Андрія. Як церква ставиться до такого роду загравань із магією?  

Отець Василь Луцишин: У дохристиянську добу за часів язичництва люди вдавалися до таких обрядів, але з приходом християнства почалося облагородження тих поганських звичаїв. Внутрішній потяг до невідомого, до цікавого наскільки є сильним в людині, що якщо немає належного навчання, духовного впливу і християнської практики, це призводить до втрати здорового духовного життя.

Отець Артемій Бабленюк: Ніяке ворожіння церква не схвалює, бо людина віддається не волі Божій, а віддається волі злої сили. Наш народ мав певні традиції язичництва, але прийшло християнство і певна якась взаємодія може бути, але якщо людина є церковною, то вона знає, що потрібно робити. Те, що робить церква – вона не змушує, не робить людину рабом, навпаки, церква дарує їй свободу і те, що корисне для життя. А якщо церква щось забороняє, то не тому, що є певні приписи, а через те, що це не корисно і несумісне зі справжнім життям. Я не бачив людини, яка віддається такому маловірству, різним обрядовостям, і щоб вона знаходила у житті щастя від цих звичаїв. Там може бути світло, але воно буде опановане великою темрявою.

- Чи варто боятися ворожок?

Отець Артемій Бабленюк: Ми повинні у житті мати страх Божий, який полягає у тому, що не живемо у любові; що людина не живе у боротьбі з гріхом; страх жити грішним життям; страх померти без покаяння; страх відкинути Бога від свого серця. Страх перед ворожкою – це ознака маловірства. Людина має мати у своєму житті імунітет Христа, бо: «Якщо Господь зі мною, то хто проти мене?». Якщо ми з Богом, то ніяка зла сила не зможе проти нас діяти.

Отець Василь Луцишин: Боятися не треба. Завжди має бути впевненість у волі Божій, у тому, що без неї не впаде і волосина з голови людини, все Богом передбачено. Сумнів криється у тому, що може не Бог допомогти, а якась людина, і не завжди так виходить, як прагнемо й настає момент спокуси. Боятися маємо лише Бога, але не як раб, а щоб не образити Бога поганою думкою, словом чи ділом.

Бесіду вела Тетяна Слотюк, доцент кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка