Церква як Матір


Під цим образом зазвичай розуміються стосунки жінки і дитини. Коли ти – в духовному сенсі немічне немовля. А тобі дарується любов, піклування і захист. Передається досвід дорослої людини.

Під опікою Матері ти зростаєш, міцнієш. І врешті змінюєш первісне молоко на тверду їжу (Євр. 5,12-14).

Але трапляється, що ти вже виріс, а Мати – це вже не енергійна молодиця в розквіті сил. Вона виглядає хворою і немічною. Прикутою до ліжка. Закрадається підозра, що вона безнадійна. І повільно помирає.

З’являється вибір. Можна відмежуватися від цього малоприємного видовища. Об’єктивно полегшити собі життя. Придумати виправдання. Навіть оголосити своєю справжньою матір’ю іншу жінку – здоровішу, вродливішу, заможнішу.

За великим рахунком, убити Матір у своєму серці. Як блудний син – батька з відомої притчі (Лк. 15,11-32). Тобто жити так, наче її вже не існує. Її користь для тебе вичерпалася. Втекти туди, де особисто тобі – комфортніше.

А можна допомогти їй одужати. Бодай спробувати. Скерувати до того свої сили. Надію. Віру. Любов.

Врешті, можна всього лиш побути поряд в її останні дні. Щоб вона просто відчувала твою присутність. Твою вірність. Не у хвилину успіху й піднесення, а у мить слабкості, приниження й горя.

Ти не знаєш, одужає вона чи ні. Ти просто тримаєш її руку і молишся за неї. Бо насправді річ не стільки в ній, скільки в тобі. Ким ти є.

Чи ти гідний Батька – своїм ставленням до Матері. І чи є в тебе повноцінна сім’я – чи виявишся сиротою.

Дмитро Шаповалов, м. Харків