Різдво Божої Матері у Східній Церкві належить до дуже давніх Богородичних празників, хоча не можна точно визначити часу, коли він з'явився. Палестинське передання каже, що свята Єлена († 330), мати цісаря Костянтина, на честь Різдва Пресвятої Богородиці збудувала в Єрусалимі храм.
Стихири і гімни на честь цього празника уклали патріарх Анатолій (449-458), Степан Єрусалимський (VI ст.), святий Андрій Критський і патріарх Сергій (VII ст.), святий Йоан Дамаскин і патріарх Герман (VIII ст.), святий Йосиф Студит (IX ст.). Офіційне введення цього празника у візантійському цісарстві приписують цісареві Маврикієві (582-602).
Зі Сходу празник Різдва Пресвятої Богородиці перейшов на Захід, спочатку в VII ст. до Риму, а звідси в пізніших віках поширився на цілу Латинську Церкву.
З нагоди Різдва Пресвятої Богородиці Її батько Йоаким приніс Богові великі дари і жертви, отримав благословення первосвященика, священиків і всіх людей за те, що удостоївся благословення Божого. Потім він влаштував у своєму будинку великий бенкет, і всі веселилися і славили Бога. Так само і люд український славить і величає Різдво Пресвятої Богородиці, ставить на Її честь храми, а в день Святого празника справляє, хоча скромні (бо в Україні йде війна), однак, все ж, бенкети, празники.
Одним із храмів на честь Різдва Пресвятої Богородиці є храм на окраїні міста Львова, у Кривчицях. Це колишній костел Святого Хреста (початку тридцятих років). А там, де сьогоднішня школа, тоді був католицький монастир Сестер милосердя.
Внаслідок акції репатріації, поляків з України повиселяли до Польщі. Так само, як з правічних українських земель Закерзоння: Лемківщини, Холмщини, Надсяння повиселяли українців. У Кривчицях поселилися люди, виселені з Холмщини, Лемківщини, із західних околиць Белза.
Післявоєнні турботи, горе депортації люди чи то православні, чи греко-католики, несли до Господа, до того храму, який був на території їхнього нового поселення - до церкви св. Іллі на кривчицькому узгір'ї. Та в 1946 р. греко-католицька церква св. Іллі, яка до того була дочірньою від матірної Вознесенської церкви на Знесінні, була включена до юрисдикції РПЦ. Неподалік стояв новозбудований в 1930-х роках латинський храм Святого Хреста, який влада тоталітарного режиму зняла з реєстрації. В ньому був розміщений склад - спочатку продуктовий, а потім тари та будівельних матеріалів. Минали роки, приміщення храму під впливом атмосферних дій руйнувалося, бо ж його ніхто не доглядав.
У другій половині 1980-х років, коли греко-католицька Церква стала виходити з підпілля, відбувся поділ громади на православних і греко-католиків. Не могли порізнені сторони погодитися на почергове відправлення Богослужінь у храмі св. Іллі. Провели опитування віруючих, в результаті чого православні вийшли з храму св. Іллі, що до того був, як уже згадувалося, у користуванні греко-католицької громади. Разом з настоятелем отцем Йосифом Чабаном люди відмовилися від опіки РПЦ і восени 1989 р. утворили громаду Української Автокефальної Православної Церкви. Та виникла проблема: або будувати приміщення, або винаймати тимчасове і в той же час будувати нову святиню. Ні одна, ні друга пропозиція не підходила, бо православні не мали таких коштів, щоб починати будівництво, а належного для проведення Богослужінь приміщення не було. Правда, стояв колишній храм Святого Хреста, але він був у такому понищеному стані, що дехто казав: "Краще нову святиню побудувати, ніж реставрувати таке руйновище". Та місце, де розміщувався такий понищений храм, було вигідним: на підвищенні і добре проглядається зі всіх сторін. То ж більшість парафіян висловилася за реставрацію колишнього храму і звернулася до керівництва парафіяльного костьолу у Львові за порадою, чи не буде латинська парафія заперечувати, якщо православні Кривчиць відремонтують приміщення колишнього костьолу для потреб своєї громади, адже латинників у передмісті зараз немає. Ксьондз Людвік Криницький гостинно зустрів такий намір. "Бог у нас один, єдиний, - говорив він, - і римо-католики не будуть пред'являти претензій до цього приміщення, яке громада православних бажає використати для проведення своїх літургій. Адже краще буде, коли в ньому відбуватиметься молитва до Господа Бога, ніж коли буде руйнуватися. Тож нехай громада користується приміщенням", - зробив висновок отець. - "Нехай Вас Бог благословляє в цьому". Свою згоду він задокументував 8 серпня 1990 р. відповідною запискою. Кривчицька автокефальна православна громада відтоді взялася до діла. 17 вересня 1991 р. вона домоглася реєстрації в державних органах за номером 495-7 з осідком на вул. Богданівській, де і знаходився розорений храм. Роботи було непочатий край. Виносили тонни сміття з приміщення, витравлювали гнізда гризунів, зносили будівельний матеріал, штукатурили стіни, білили їх, встановлювали парове опалення, на вікнах - вітражі. І за всім цим стоїть невтомна праця настоятеля храму отця Йосифа Чабана, який і сам докладався до тієї чорнової роботи, і, знітившись, ходив і просто випрошував у благодійників, спонсорів кошти на Святиню. (Не раз і принижувався, щоб піднести, возвеличити Храм Божий).
І Святиня постала. Над вівтарем розмальовані фрески постаті Пресвятої Богородиці з Дитятком Ісусом в оточенні чотирьох Ангелів. Заходились виготовляти і новий іконостас, бо хоч той, що залишився в храмі св. Іллі, виготовляла православна громада, але вона погодилася віддати громаді, яка вийшла з підпілля. А для виготовлення нового при сприянні державної адміністрації одержала компенсацію. Для освітлення відреставрованого приміщення придбали два освітлювальні павуки. В інтер'єрі привертають увагу віруючих художні полотна на біблійні теми. На стіні під високо розміщеними вікнами, заповненими кольоровими вітражами, висять дві ікони, на яких Преображення Господнє та Воскресіння Христа. З протилежного боку - Успіння Богородиці та Нагірна проповідь Ісуса. Малював їх виходець з Лемківщини Андрій Хомик. Тут, у Кривчицях, живуть його родичі. Знову ж виходець з Холмщини - Ігор Галон звертає увагу відвідувачів храму намальованою ним відомою в українському іконописі Турковицькою іконою Божої Матері, яка дорога не тільки вихідцям із стародавніх українських сторін - Холмщини. Вона нагадує про славні сторінки давньоукраїнського закутка, коли польський король Владислав Опольський у 1380-х роках з дорогоцінним майном, яке дісталося йому після галицького князя, вивозив у свій замок найціннішу "перлину" з усіх коштовностей - чудотворний образ Белзької Божої Матері (тепер Ченстоховської). За переказом, ця ікона була намальована святим євангелістом Лукою. По дорозі в Ополє король зупинився в Турковицькому гаю на спочинок, а коли рушив далі в дорогу, коні з іконою на возі не могли рушити з місця. Богородиця вподобала собі це благословенне місце, і не важко здогадатися чому - адже далі вже була не українська земля. Пресвята Богородиця хотіла назавжди залишити на згадку українському народові свою ікону, і тому особливим сяйвом відбила свою копію Белзького образу на полотні, яке залишилося в часі. Відтоді ця ікона називається Турковицькою. Художник Ігор Гапон, відобразивши на полотні Турковицьку ікону Божої Матері, вводить глядачів у світ славних сторінок українського народу, які нині повертаються до скарбниці його духовного світу.
Нині у храмі є ікона св. Пантелеймона з часточкою мощей святого. Зберігається також часточка мощей преп. Григорія Чудотворця Печерського в Його іконі, в іконі Спиридона Триміфунтського зберігається часточка взуття Чудотворця. Люди з трепетом припадають до ікон, бо ж що допоможе в час недуги, тривоги чи просто неспокою, як не Господня сила?
Кривчицькі віруючі православної громади з повагою згадують тих жертовних парафіян, які чимало часу і зусиль затратили на відбудову святині. (Багато з них вже відійшли до Господа). Згадаємо: це Володимир Левицький, Іван Ковальчук, Микола Пивовар, Юліян Грицько, Михайло Кожушко, Олександр П'ятничко. Безкоштовним виготовленням ряду столярних робіт відзначився Павло Малиновський. Майстерність у виготовленні іконостаса виявив Григорій Петришин. Він його різьбив і малював. Успіхи в освоєнні храмового приміщення окрилювали ентузіастів. Але не бракувало і труднощів. В 1995 р. майстри виготовили дерев'яну конструкцію бані, щоб нею замінити шатрове дошкове покриття купола. Баня вже була готова та очікувала біля храму, щоб її звели на верх. Трапилось непередбачене: однієї ночі вона спопеліла в полум'ях вогню. Звичайно, що сама, без стороннього втручання, баня не могла згоріти, без зловмисника тут не обійшлося. І майстрам довелося вдруге відтворювати конструкцію бані. Та, все ж, вона була виготовлена, її тепер уже стерегли і встановили на храмі.
Доповнює святиню привабливою красою невеличка дзвіниця біля храму, своєю трибанною мініатюрною будовою з набором чотирьох дзвонів, милозвучних своїм передзвоном. Автор проекту дзвіниці дільничний архітектор Тарас Довганик.
Приваблива своїм зовнішнім виглядом кривчицька Богородична церква не розчаровує відвідувачів і своїм інтер'єром. Ікони дбайливо прикрашені різноколірними вишивками рушників, столи - обрусами. Вишивані узори постатей святих на хоругвах і фелонах. Їх старанно вишивали і любовно оформили ними храм парафіянки, дехто з них уже в оселях Господа. А це: Марія Пришляк, Ганна Мазголь, Слава Хміль, Пелагія Баран, Ірина Гальченко, Володимира Жарська, Богданка Пивовар, Ніка Ковальчук, Катерина Костецька та ін.
Похвали парафіян в час відбудови та освоєння храму заслужили і спонсори-доброчинці, до яких звертався отець-настоятель Йосиф Чабан. Серед них тодішні: керівник парникового господарства п. І. Півень, який надав чималу матеріальну допомогу храму, посприяв у виконанні столярських робіт; директор бетонного заводу Ігор Топілко допомагав розчином; директор фармацевтичної фабрики Роман Беряк надавав фінансову допомогу; будівельними матеріалами при відбудові храму виручав директор лікеро-горілчаного заводу п. Бойко та директор вантажного парку ЛУМ-2 Олександр Карпенко. Одержував храм допомогу від колективу кондитерської фабрики "Світоч"; від приватного підприємства, яке очолював Олекса Карна, а також від директора фабрики Володимира Киянка. Виваженість і доброзичливість у вирішенні міжконфесійних відносин, вміння об'єктивно розв'язати проблеми опонентів здійснювали представники Личаківської адміністрації. Отож скрізь, де працюють християни, відчувається доброзичливе ставлення до православної церкви, бажання допомогти громаді матеріально і морально. Віруючі високо оцінюють цю допомогу, разом з настоятелем церкви отцем Йосифом на літургіях молять Господа Бога за здоров'я і благополуччя своїх ктиторів і добродійників.
Храм неодноразово відвідували Патріярх Димитрій та Митрополит Макарій.
Конфесійна різниця між двома християнськими громадами Кривчиць не заважає їм жити мирно і в злагоді. Багато справ обидві парафії вирішують спільно. Наприклад, навчання основ релігії шкільною молоддю 71-ї школи проводиться почергово. Однієї п'ятниці уроки християнської моралі і духовності веде настоятель православної церкви, наступної - греко-католицький парох. Спільно проводяться відзначення національно-державних свят та інші заходи.
Побувавши в храмі на Богослужінні, послухавши божественного співу парафіян, серце радіє, душа облагороджується. Адже кривчицькі парафіяни порадували львів'ян не тільки храмом, вдало відреставрованим на вул. Богданівській, а й храмом Божим, що знаходить міцні основи в їх благородних і трудолюбивих душах.
